Ніні Євтушик (на фото) з Фаринок нещодавно виповнилося 80. Однак, як то мовиться, паспорт обманює. Адже ця завзята жінка молода душею і тілом. У свої поважні роки наша героїня дасть фору багатьом: влітку – в полі, взимку – за ткацьким верстатом. Сама і господарство догляне, і городину посадить та збере урожай, і в ліс по чорниці та ожини встигне сходити. Кажуть, не любить пасти задніх. Після спілкування з цією жінкою так і кортить перефразувати традиційну ідіому: здоровий дух – здорове тіло.
Ніну «Українку» знає кожен: односельчани зачаровані її солов’їним голосом, сусіди захоплюються її енергійністю, а діти глибоко шанують за мудрість і гідне виховання. За плечима у неї нелегке дитинство, щасливе материнство і надзвичайно активні зрілі роки. Однак, не зважаючи на усі життєві перешкоди, її очі грайливо поблискують, а щирі розповіді переповнені позитивом.
Життя прожити – не поле перейти
Народилася Ніна Євтушик поблизу Кам’янця-Подільського, куди її батьки змушені були перебратися з рідної Волині. Через рік – війна, через п’ять – повернення на малу батьківщину, яка тоді була частиною Польщі (тому й «Українка»), і трагічна загибель батька. Їхню хату спалили, і маленька Ніна з мамою, старшими братами та сестрами змушена була ночувати під копицею сіна. Нелегким було дитинство. Пасли худобу, плели постоли, самі себе одягали. Жінка зізнається, що часто згадує біду, однак не нарікає на життя, адже Бог подарував їй доброго чоловіка, 9 дітей, 27 онуків і 20 правнуків. Усіх синів – а їх у неї семеро – випроводжала в армію і чекала вдома з молитвами, а один з них навіть ніс службу в Афганістані. А ще баба Ніна обожнює малечу. І приголубить, і цікавих історій нарозповідає, і смаколиками пригостить. Щаслива.
– Хороша і весела моя сім’я. Діти мене поважають, люблять і завжди підтримують. Жодного разу ніхто не насварив і злого слова не сказав. Змалку слухали і зараз небайдужі до моїх порад. Задоволена, що живу в добрі, маю силу працювати і не втрачаю веселості. Аби ще Бог давав здоров’я, – звіряється Ніна Матвіївна.
У колгоспі вона була ланковою, а після п’ятдесятиліття подалася на заробітки. 13 років їздила на Полтавщину жнивувати. Працювали суто дівочою компанією і ушістьох показували приклад навіть чоловікам. За день складали як мінімум по 2 скирти. А ще співали, виступали на різноманітних концертах. Каже, виростала з піснями, а у 72 роки ще виходила на сцену сільського клубу. Через сімейні втрати уже не співає кілька років, однак працелюбності і досі не втрачає. Збавляти обертів не збирається.
– Все як у людей: курочки, свиночки, город. Тогоріч ще тримала коника. Усе доглядаю сама. Роботи багато, але, на щастя, все встигаю. Дітей намагаюся даремно не турбувати – у них своїх справ вистачає. Люблю квіти, щороку висаджую клумбу. Літом ходжу в ліс. Ще назбирую по 15-18 літрів чорниць та по 20-30 – ожин. Звикла до ручної роботи, тому зимою обов’язково тчу рушники, килимки. Трішки ворушусь, – весело розповідає про свої традиційні клопоти ювілярка.
Бог винагороджує завзятих і сильних духом
Ніна Матвіївна стверджує, що в юності мала дуже гарну пам’ять, швидко вловлювала усі тонкощі будь-якої справи. Відтак, мистецтву рукоділля навчилася, вважай, самостійно. Раз підгляне за старшими – і гайда собі пробувати. Особливо любила ткання. Замолоду віддавала перевагу квітковим узорам, зараз уже щось простіше майструє. Нерідко й інші ткалі кличуть на підмогу: то матеріал заплутається, то малюнок не йде чи яка інша порада потрібна. А ще цікавила малу Ніну пряжа. Не раз, було, сховається за піччю і потай від мами пряде: тоді льон був особливо цінний, тому поводили себе з пряжею вкрай бережно і від дітей берегли. Пам’ятає також, як шила своїм синочкам перші костюмчики. Була вигадницею. Наразі ж така потреба давно зникла, однак не хочеться зраджувати традиціям: пряде, в’яже рідним теплі носочки і рукавички. Лінь та байдужість – не про неї.
Наша героїня переконана: «збереглася» через веселість. Завжди намагалася ставитися до життя позитивно, не бідкалася, не занепадала духом. От Бог і нагородив здоров’ям. Каже: «Це все від співу». А співають у цій родині уже не одне покоління. Сама ж Ніна Матвіївна замолоду знала більше сотні пісень і, кажуть, навіть у лісі або в полі приспівувала. Навчила співати і своїх дітей, до музики талановиті також внуки-правнуки.
Гордиться своїми нащадками бабця Ніна, бо кожного навчила молитися Богу та поваги до старших. Знає, що 80 років пролетіло недарма…
Іванна ШЕМЕТЮК, село Фаринки.
