«Тільки хороші слова можна сказати про цю людину. Добрий, щирий, врівноважений, тактовний….», – звернулася до односельчан староста Грудківського округу Оксана Козік, звіщаючи трагічну новину: у вирі війни за Незалежність на Донеччині загинув житель Осівців Пахачук Микола Іванович. Ворог несправедливо обірвав життя талановитого будівничого, дбайливого господаря, люблячого сім’янина, надійного товариша і відважного захисника. Навіки – 51.
Микола Пахачук потрапив у військо в липні минулого року. Пройшов навчання на одному з полігонів країни, а потім відбув у Краматорськ. На цьому напрямку і ніс службу. Солдат 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила тижнями виконував завдання на «нулі», але про бойовий досвід рідним не розказував ані слова. «Це вам не потрібно. Дасть Бог повернуся, тоді розповім», – повторював. Але, здається, в останні дні земного життя Микола мав якісь непевні передчуття, адже у листуванні все більше з’являлися тужливі, обнадійливі і не дуже відео про війну та бажання жити. Чоловік обіцяв рідним привезти додому перемогу, але склалося інакше: 15 вересня Микола «Дід» Пахачук поповнив лави небесного війська. Згідно з офіційними даними, автомобіль, у якому перебувала група захисника, вразив ворожий дрон. Більше деталей родині доки не вдалося дізнатися…
Микола Пахачук народився і виріс в Осівцях, тут же звив сімейне гніздечко, огорнув любов’ю дружину і 2 доньок, леліяв 4 онуків. Свого часу він отримав освіту механіка-тракториста у сільськогосподарському технікумі, але життя повело шляхом будівельника: з 20-ти років талановиті руки чоловіка не знали туги. Микола однаково вправно вкладав плитку, мурував стіни, але найбільше у будівництві, кажуть, вражало його вміння працювати з деревом.
– Він дуже любив цю роботу, багато знав і приглядався до найменших деталей. Дерев’яні елементи будівель, дахи, прибудови, тераси – усе виконував легко і невимушено. За яку роботу тільки не брався – завжди доводив до кінця. Прискіпливий, старанний і відповідальний – йому можна було довірити завдання будь-якої складності, – відгукується про героя колега-будівничий Костянтин Калюх, з яким небесний воїн пліч-о-пліч провів останні роки свого мирного життя на будовах Польщі й України. За цей час чоловік розкрився колегам не лише як майстер, але і як людина. Сім’янин.
Микола Пахачук з усіма знаходив спільну мову, ніколи нікому не відмовляв. Гарно ладнав з молоддю. Привітний, дружелюбний, легкий у спілкуванні. Його шанували і до нього прислухалися. Його потребували. Навіть з фронту, зізнається дружина Любов, з якою чоловік 32 роки ділив навпіл радості і печалі, керував домашнім господарством і давав рідним цінні вказівки і поради. Він завжди піклувався про кохану, донечок і онуків.
– Тато був навдивовижу добрим. Він ніколи нас не сварив. Ніколи! Як батько він був для нас найкращим. Уважний, ніжний, мудрий, розуміючий. Здається, його любов була всеохопною. Її вистачало на всіх. Ніколи нам нічого не шкодував, а для онуків – тим більше. Його поради були слушними і важливими для нас. Завжди позитивний, стриманий. Абсолютно неконфліктний. Терплячий. Від нього не почуєш поганого слова. Він ніколи нікому не нашкодив, – з ніжністю і сумом, ковтаючи сльози втрати, пригадує донька воїна Дарія Іщик. У її пам’яті – перші поїздки на велосипеді, риболовля з татом, душевні розмови і безмежна підтримка. – Йому було добре, коли було добре нам. Він щиро радів, коли ми з сестрою Іриною створили власні сім’ї, і довго плакав, коли побачив свою першу онучку. Неможливо змиритися з його відсутністю.
…Більше не йтиме улюбленими стежками «Дід» на тихе полювання – затріпотить жовто-блакитним стягом біля вічного дому, нагадуючи про ціну нашого спокою; житиме в сотнях будинків рукотворним спогадом. Про Миколу Пахачука – будівничого, батька, захисника. Про добро, любов і світло.
Іванна ВЕЛИЧКО, село Осівці.
