На п’ятий рік війни українці поступово байдужіють до того, що відбувається на сході їхньої країни. Все більше людей намагаються не помічати реальної проблеми, ховаються від неї за своїми буденними клопотами. Однак від цього проблема нікуди не зникає. Майже щодня позиції українських військових, оселі місцевих цивільних жителів піддаються ворожим обстрілам проросійських сил. Невпинно зростає також і лік жертв. Лише за минулий тиждень загинуло ще троє армійців. Зовсім молоді хлопці. Для когось вони були синами, братами, чоловіками. Скажете, а чим ми можемо зарадити? Справді, не в наших силах повернути їх до життя, та кожен здатен зробити його трішки кращим для тих співгромадян, які сьогодні продовжують залишатися заручниками кровопролитного протистояння.
Про те, як несолодко живеться мешканцям сходу України, добре відомо настоятелю міського Свято-Миколаївського храму отцю Володимиру Мицьку. Майже від самого початку війни він займається благородною справою – духовно та матеріально підтримує жителів Сходу, а також оборонців України, котрі стоять на передовій. За цей час на власному авто священик-волонтер здолав сотні кілометрів зони бойових дій, постійно ризикуючи потрапити до рук сепаратистів або ж загинути від випадкової кулі. Побачене ним там шокує, викликає гіркі сльози, жаль, змушує задуматися, наскільки нам усім, тим, які зараз перебувають на мирній території, пощастило. Пощастило не чути тріскотні автоматичної зброї, вибухів снарядів і бомб, які лунають там майже без упину. Ось чому так важливо подати руку допомоги цим людям. Бо, по-перше, жорстоко залишати сам на сам із бідою тисячі безневинних дітей, немічних старих. По-друге, інакше ми просто втратимо частину країни.
– Отче, ви часто буваєте на Донбасі як волонтер, капелан, спілкуєтеся з його жителями, військовими, тому не з чуток знаєте, якою є довколишня реальність…
– Ситуація на фронті, у прифронтових містах, або як її називають “сірій зоні” надзвичайно складна. Хто того не бачить, не може зрозуміти. Там життя виглядає зовсім не так, як у нас. Маленькі діти змушені здобувати освіту в посічених кулями, снарядами школах, повсюди панує страх. Коли ти їдеш вулицями двадцятитисячного містечка Попасна у вихідний літній день і заледве помічаєш на них кількох випадкових перехожих, то це вражає. Адже в той же час у твоєму рідному Камені-Каширському люди відпочивають, посміхаються, веселяться. Починаєш цінувати все, що маєш, дякуєш Богу за кожну прожиту хвилину. Пригадую, був випадок, коли ми поселилися в одному будинку, ввечері лягли спати: в бронежилетах, касках, а вранці прокинулися від сонця, котре пробивалося крізь діряві стіни і дах. Виявилося, то нам прилетів “подарунок” від сепарів. А місцеві з таким миряться вже цілих п’ять років! Щодо наших військових, то скажу так – кожному у душу не залізеш. Звичайно, хлопцям важко. Ви спите на ліжку, а їм доводиться спати у бліндажі на дошках. Але вони тримаються, щоб не допустити війну сюди.
– На ваш погляд, волонтерський рух нині сильніший, чи слабший, ніж на початку війни?
– Змінилися пріоритети. Люди стали холодніші. Хоча залишилося багато тих, хто і тепер щиро хоче підтримати. Але загал пасивний. Він не розуміє тої біди, тих людей, які живуть там, вважає, що їм не варто допомагати, бо це паскуди, сепари, через котрих у країну прийшла війна. Але не всі ж на сході паскуди, у нас тут теж багато паскуд. Не можемо сказати, що Західна Україна – така свята. У нас також багато, даруйте, дурнів, які висипають сміття, вбивають, ріжуть. Так, як і там. Знаєте, річ не в тих передачках, банках тушонки, одязі, які ми збираємо і веземо на Донбас. Нам потрібно показати жителям сходу, що решта українців про них пам’ятає, що вони не самі. Це певним чином — вклад кожного, аби згодом наші внуки не воювали, не застали подібного жахіття. Звичайно, в кожному випадку є доля як позитивного, так і негативного. Але позитивного більше. Головне — тримати свої серця відкритими для добра.
До речі
Настоятеля міського Свято-Миколаївського храму, протоієрея Володимира Мицька, який також є капеланом 14-ї окремої механізованої бригади, нагороджено почесною медаллю оперативно-тактичного угрупування Луганськ “За честь та відвагу”. Таким чином голова Попаснянської районної державної адміністрації Сергій Шакун відзначив співпрацю священика з волонтерським рухом, його вклад у справу духовної і матеріальної підтримки місцевого населення та армійців 14-ї окремої бригади, які сьогодні виконують на Луганщині завдання з оборони країни.
Спілкувався
Олександр ПРИЙМАК.
