Відомо, що поки лише п’ять сільських рад Камінь-Каширського району зважились на децентралізацію. Попереду у них складний процес створення ОТГ. Тож тим часом сільські голови ще продовжують виконувати свої обов’язки як і раніше. У тому числі і очільник боровненської громади Михайло Оліферчук. Він уже вісімнадцятий рік очолює Боровненську сільську раду. Тому запитаємо у нього, як в одного з найдосвідченіших сільських голів, чого реально чекають селяни від ОТГ.
Ті, хто працює в органах місцевого самоврядування, стверджують, що ця робота є досить напруженою. Особливо, якщо реагувати на потреби громади та намагатися вести її в ногу із часом. Так, саме вести, бо який вектор задасть сільський голова, так село і житиме.
А курс, який обрав для Боровненської сільської ради Михайло Оліферчук, очевидно, схвалює місцева громада, адже невипадково вже чотири рази поспіль обирає його на пост сільського голови. Отже, як йому вдається “догоджати” громаді та які основні принципи в роботі?
— Пане голово, як вважаєте, звідки така довіра до вас у селян?
— Вперше, коли висувався на сільського голову, а потім знову і знову, мав намір та бажання служити громаді. Тобто робити все на її благо. Цим керуюся і дотепер. Живу інтересами селян, дослухаюся до їх думки. Думаю, люди те бачать.
— А що конкретно вам вдалося важливого зробити для людей?
— Життя у сільській глибинці відрізняється ритмом та насиченістю. Але і тут ми повинні тримати певну планку. Загалом перелік ключових людських потреб є сталим. Тож сільська рада постійно дбає про вчасне грейдерування доріг. Не оминає увагою інфраструктурні об’єкти. Зокрема, у попередні роки нам вдалося підремонтувати школу, встановити довкола неї огорожу. Проводилися ремонтні роботи у місцевому будинку культури. Дуже важливим питанням було розширення меж населених пунктів сільради. Добре, що нам вдалося віднайти у сільському бюджеті кошти на це, і вже зараз маємо готову документацію. Зробили також зміни до генплану села. Готова проектна документація і на ремонт ФАПу в селі Боровне.
— Все це ви робили за кошти із сільської казни?
— Насправді бюджет нашої сільської ради є невеликий. Тому його вистачає далеко не на все. Відповідно доводилося шукати різні шляхи вирішення певних проблем.
— Ви маєте на увазі підтримку з районного чи обласного бюджетів?
— На дорогу до Житнівки залучалися кошти районного та обласного бюджетів. Школу перекрили та поміняли вікна за підтримки кандидатів у народні депутати, добудували одну класну кімнату і санвузол за кошти районного бюджету. А так намагаємося самотужки справлятися із назрілими питаннями.
— А який бюджет сільради? І на що його вистачає?
— Бюджет складає орієнтовно 700 тисяч гривень. З них 420 тисяч власних надходжень, решта – дотації з держбюджету. Витрачається він передусім на утримання апарату сільради та оплату за енергоносії, послуги телефонного зв’язку, Інтернет, дрова. Цьогоріч 200 тисяч вільних залишків нам вдалося спрямувати на виготовлення документації з розширення меж сіл Боровне та Житнівка, а також внесення змін до генпланів.
— Якими є основні джерела наповнення бюджету Боровненської сільської ради?
— Бюджет сільради наповнюється зокрема за рахунок оренди землі, єдиного податку, акцизних зборів, лісового збору… А виконувати його нам вдається, напевне, передусім завдяки підприємству «Трави Волині». Ми зуміли залучити його до нас і тепер ось уже третій рік воно займається тут сушкою та зберіганням лікарських рослин. Окрім того наповнюють боровненську казну і місцеві підприємці. Наразі ми ще маємо фронт роботи із легалізацією діяльності окремих, але гадаю, що невдовзі совість у них проснеться і це питання буде вирішене позитивно.
— Ви кажете, що живете інтересами громади. А чого нині вона потребує?
— Сьогодні селян дуже турбує безробіття. Нове пенсійне законодавство змушує їх хвилюватися. Бо практично більша частина наших людей, не маючи де працевлаштуватися, залишається без необхідного для оформлення пенсії стажу.
— Але чи може сільська рада вирішити проблему з безробіттям?
— Вважаю, це має бути якась державна програма. Як варіант – залучення інвестора. У нас можна було б поставити якийсь міні-завод з переробки картоплі. Бо ж люди картоплю могли б вирощувати для збуту, але оскільки ціни на цей овоч стабільної нема, є ризик збитковості даної справи. А так, якби тут з неї робили, наприклад, крохмаль, то і селяни мали б з того вигоду. Наш край також грибний та ягідний, а тому реально хтось міг би зайнятися переробкою дарів лісу…
— Якщо у вас є ідеї, можливо, з’явиться й інвестор?
— Насправді залучити інвестора непросто. Можливо, після об’єднання громад справи в цьому напрямку дещо зрушаться, адже зміняться міжбюджетні взаємовідносини.
— До речі, про об’єднання. На що очікують селяни після об’єднання 5 сільрад поза перспективним планом: Великообзирської, Верхівської, Олининенської, Гутоборовенської та Боровненської?
— Децентралізації нам не уникнути. Рано чи пізно об’єднуватися однаково потрібно було б. Але в даному випадку ми ще маємо можливість отримати певну підтримку від держави після об’єднання. Тож це так би мовити і стимулювало до створення ОТГ. За словами фахівців із офісу реформ, ми можемо отримати фінансову підтримку у розмірі 3-5 мільйонів гривень. А для наших сільрад, повірте, це немалі кошти. Зрозуміло, що тепер треба буде працювати по-іншому. Необхідно продумати економічно ефективну модель управління та зробити все, щоб населення відчуло, по-перше, — покращення життя, по-друге, — якісне управління. На мою думку, після об’єднання в ОТГ потрібно одразу передбачати окрему посаду для людини, яка б займалася роботою з проектами, в тому числі міжнародними грандами. Тож, можливо, саме в такий спосіб вдасться розвинути у нас і зелений туризм. Адже для цього ми маємо всі передумови. Тим більше колись, наприклад, на річці Стохід відбувалися туристичні походи на байдарках. Було б цікаво продовжити таку практику. Але задля цього слід розчистити річку, бо деякі її рукави дуже сильно позаростали. Зрештою, і відкриття якогось міні-заводу з переробки картоплі чи грибів та ягід в ОТГ, і розвиток зеленого туризму — це орієнтовні напрями роботи для об’єднаної громади.
Спілкувалася
Тетяна Приходько,
село Боровне.
