Катерина Савчук із Каменя-Каширського, мати учасника АТО, уже кілька років не може отримати земельну ділянку під забудову. Жінка каже, міська рада її просто водить довкола пальця. Мовляв, то дають землю, то забирають…
Спочатку ми зустрілися із Катериною Петрівною на сесії міського органу влади, де розглядалося питання щодо виділення їй ділянки. А потім вона прийшла зі сльозами на очах до редакції. Жінка в розпачі дістала цілу папку документів та почала розповідати, скільки часу вона має клопіт із отриманням земельної ділянки.
— Все почалося ще у 2007 році. Свого часу мені виділили земельну ділянку в урочищі Зимник, де я вирощувала городину. Якось переказують, що на моєму городі невідь що відбувається. Приходжу, а там просто на урожай висипають пісок та щебінь. Як виявилося, ділянку віддали під будівництво іншій людині. Звернулась у міську раду, чому ж так, чому навіть не попередили. Тоді виділили інше місце для городу — за маслозаводом. Порекомендували підписати договір оренди, щоб потім, коли роздаватимуть тут ділянки під забудову, могла її отримати. Так і зробила. Всі роки сплачувала міській раді за користування землею, — розповідає Катерина Савчук, демонструючи як підтвердження квитанції.
Тоді жінку запевнили, що оскільки в неї є договір оренди на цю земельну ділянку, вона зможе отримати її з часом у власність під будівництво. Але попри своє першочергове право на це ділянку у 2014 році віддали у власність не Катерині Савчук, а іншій людині, син якої, як пояснили жінці, брав участь в АТО.
— Але ж і мій син був в АТО, — каже пані Катерина.
Вона навіть не знає, як пояснити таку вибірковість місцевих чиновників. Чому для одних виділяють ділянки без будь-яких питань, а для інших завжди знайдуть різні аргументи.
Як розповідає Катерина Петрівна, її син за час військового конфлікту на Сході України вже кілька разів був там. Він – учасник бойових дій, він – військовий. Приписаний та проживає разом із сім’єю в Луцьку у маленькій кімнатці гуртожитку. У чотирьох вони туляться на площі 3Х4 метри.
— Виписатися звідти, щоб отримати земельну ділянку тут, він не може, бо ж заберуть і те житло. Та й у військовій частині це не дозволяють робити, — пояснює жінка.
Коли роздавали мікрорайон Цир 2, здавалося, справу вже вдасться вирішити. За клопотанням екс-голови обласної адміністрації Володимира Гунчика Катерину Савчук було включено в списки тих, хто мав тут отримати ділянку під будівництво.
Серед усіх, за словами пані Катерини, було четверо учасників АТО. Тож на загальних зборах кооперативу, коли мали витягувати номерки на землю, вона запропонувала, щоб атовцям дали право вибору, тим більше, що їх небагато.
— Всі погодилися. Але щойно справа дійшла ближче до землі, право вибору отримали інші. А атовці тягнули номерки. Як і всі «витягнути собі ділянку» могли лише в тому випадку, якщо зроблять внесок у кооператив 5 тисяч гривень. Я сплатила в кооператив 5 тисяч і витягнула номерок. Ділянка виявилася у болоті. Оглянувши її, землевпорядник міської ради запропонував написати заяву про використання 3 соток зеленої зони, що була за ділянкою, для того, аби викопати ставок для осушення. Та на земельній комісії цього не дозволили. Тоді я написала заяву про заміну земельної ділянки. Голова кооперативу подивився, де є вільні ділянки та яке місце в мікрорайоні можна виділити. Показав його і сказав, щоб я погодила із міською радою. Так і зробила. Сюди приїхав міський голова та землевпорядник і сказали, що не заперечують. Місце було зарослим, тож найняла косарів, щоб скосили, трактори, щоб зорали та здискували. Посадила гарбузи. Через деякий час дзвонить до мене землевпорядник: «Треба, щоб ви прибули на участок». Приїжджаю, а тут земельна комісія на чолі з Петром Герасимиком з претензіями до мене, мовляв, яке ви мали право…
Жінка в розпачі. Вона до тепер не може зрозуміти, у чому її звинувачують. Заміна ділянки з усіма погоджена. Більше того, навіть задокументована — є протокол зборів обслуговуючого кооперативу, який засвідчує одноголосну згоду на заміну земельної ділянки Катерині Савчук.
Втім, як пояснюють земельники, для того, аби дійсно відбулася заміна, потрібно, щоб було прийняте відповідне рішення міськради. Однак, за словами представників міськради, депутати за заміну не проголосували. Відтак на останній сесії міської ради питання щодо виділення земельної ділянки для Катерини Савчук знову розглядалося.
В ході обговорення з’ясувалося, що частина земельних ділянок, які є сусідніми до ділянки Катерини Савчук, а їх загалом кілька десятків, поки що неможливо надати у власність людям, бо Держкомзем «поклав на них свою руку». Він начебто якимось чином виділив ці землі, які є у межах міста, у користування іншим. Тож на сесії вирішили, поки не врегулюється ситуація із «накладкою», просто “зарезервувати” за Катериною Савчук це місце.
Тепер у міській раді пояснюють, що рішення, яке надали жінці після останньої сесії, означає, що депутати лиш відхилили проект рішення про виділення їй земельної ділянки взамін попередньої. Бо ж врегулювання питання із землею, яку Держкомзем комусь виділив, ще не завершилося.
Втім жінка сподівається, що їй підуть назустріч.
— Мені довелося самотужки годувати дітей, бо чоловік – ліквідатор чорнобиля – рано пішов з життя. Виховала їх достойними людьми. Мій син захищає Україну, я ж натомість, виходить, не маю права і на клаптик землі, щоб збудувати йому житло, — вмивається слізьми Катерина Петрівна.
Ось така вона жорстока реальність. Як боронити рідну землю на сході держави — то зголошуються далеко не всі. А як ділити і краяти її тут — знавців і спеціалістів знаходиться більше ніж треба.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
