Доля родини Гершона і Нехами Соколів
Соколи жили недалеко від площі Ринок у міжвоєнному Камені-Коширському. Їхній дерев‘яний дім був просторий, мав два входи і великі вікна. Гершон сам побудував помешкання для сім‘ї, коли родина переїхала в Камінь із сусіднього Любешова.
Гершона Сокола знали як хорошого будівельника. То був чоловік середніх років, кремезний і високий. До його думки прислухалися усі міські ремісники, навіть такі, як досвідчений, більш, ніж 60-річний майстер Іцхак Верба.
Гершон умів добре працювати з цеглою, тому багато мурованих будинків у місті були зведені ним або під його орудою. А ще йому легко давалась робота з деревом: він виготовляв якісну столярку, лави, крісла, столи, скрині, мисники і ще багато чого, що було потрібне для нехитрого побуту простих сімей.
У місті кожен, хто задумував змурувати дім чи крамницю, намагався найняти Сокола на будівництво або, принаймні, отримати фахову пораду .
У Гершона і Нехами Соколів підростало троє синів: старший Шломо 1920 (21 ?) р. н. , Хайм-Лейб 1924 (26 ?) р. н. і наймолодший Аарон з 1928 р., котрого лагідно називали Арцик.
Гершон Сокол завжди був при ділі і непогано забезпечував потреби сім‘ї.
Найкращим уроком для виховання дітей був батьківський приклад. Він завзято навчав синів ремеслу, бо ж, як гласить єврейська мудрість, – « хто не навчив сина свого ремеслу, – навчив його розбою». Він так само ретельно виховував їх відповідно до релігійних заповідей і навчав Торі. У п’ятницю, із заходом сонця, вся сім‘я вбиралась у святковий одяг і починала святкувати шаббат. Нехам запалювала свічки, а після повернення із синагоги разом сідали за святкову трапезу і читали молитви.
Коли хлопці підросли, батько віддав їх в хедер (юдейська початкова школа, в якій вчать біблійні тексти), а коли старший Шломо, пізніше – й Хайм досягли єврейського повноліття – 13-ти років – разом ходили на молитву до синагоги рабина Тріскера, що була недалеко від дому. Вони ще й тішились, що їх батько приклався до її будівництва. Найменшому Арцику вже не довелось молитися у синагозі разом із батьком і старшими братами, бо його повноліття настало в 1941 році.
З початком німецької окупації звичний і розмірений ритм життя змінився з точністю до «навпаки». У Камені-Коширському організовувався гебітскомісаріат, один із шести на Волині. Нацистам впав у вічі добротний цегляний будинок на території колишньої урядової колонії, який поляки будували, щоб розмістити в ньому стаціонарне відділення лікарні, бо ж головний корпус, побудований у 1935 році, знаходився неподалік. Проте приміщення було недобудоване і нова німецька влада змушена була сама завершувати будівельні роботи. Міську адміністрацію зобов’язали в короткий термін зорганізувати найкращих будівельників, щоб добудувати дім для гебітскомісаріату, а в майбутньому – розмістити в ньому поліцейське училище.
Логічно, що вибір впав на Гершона Сокола серйозному ділі, і, маючи тонке інтуїтивне відчуття чогось трагічно-невідомого, наполегливо молився, як того навчали батьки.
Події, що трапилися 2 і 23 (22 ?) серпня 1941 року, сколихнули місто і всю околицю. На початку серпня в Дубецьку німці розстріляли сім‘ю Клюрмана, а через кілька тижнів така ж доля піджидала багатьох каміньських євреїв (до 80-ти чоловік, точна кількість не відома) за містом у лісі, де теперішнє урочище Силікатне.
У травні 1942 року в Камені було створене гетто. Його межа проходила від початку сучасної вулиці 1 травня, тягнулася вздовж Болотної, провулку Торгового, далі повертала до готелю «Bristol» (сучасний дім молитви по Ковельській) і тягнулася по Ковельській до центру міста. Упродовж всього травня у гетто звозили євреїв, циган, українців із місцевого населення й переміщених осіб з приміських та районних сіл і хуторів. До початку літа гетто обнесли дерев’яним парканом і колючим дротом і утримували там до 3 тисяч осіб. Сім’я Соколів була в їх числі.
У серпні окупаційні чиновники гебітскомісаріату знову розпочали підготовку до наступної акції розстрілу. На той час, коли нацисти планували хід своєї чорної справи, Гершон Сокол якраз працював на зміні і підслухав їхню розмову. Це врятувало їм життя.
Вони втекли в ліс і добралися до села Ветли. Ще раніше Гершон домовився із господарем хати під лісом, що той допоможе його сім‘ї в скрутний час. Однак залишатись там надовго було вкрай небезпечно як для господарів, так і для втікачів. Чоловіки подалися в ліс до партизанів. Шломо перебував в одному із загонів з’єднання А. Бринського. Трапилося так, що біля села Заріччя ( Рівненська обл.) він з трьома товаришами заміновував дорогу, але граната вибухнула і смертельно поранила юнаків. Усіх їх четверо похоронили у спільній могилі.
Навесні 1944 року був мобілізований в Червону Армію Хайм. Він загинув у бою за звільнення Польщі 18 січня 1945 року. Похований Хайм-Лейб Сокол у селі Юрки Ольштинського воєводства Польщі.
Гершон Сокол з дружиною Нехам і найменшим сином Арциком, пройшовши страшенне пекло війни, все-таки вижили. Навесні 1945 року, коли відбулася репатріація колишніх громадян Польщі, вони перетнули західний кордон. Спочатку оселилися в Польщі, а далі дісталися табору біженців у Австрії, потім потрапили в Італію, а звідти їм пощастило добратися до Сполучених Штатів Америки.
Арцик продовжував навчання, а згодом розпочав власну справу і став успішним бізнесменом. Незадовго одружився на дівчині, яка теж пережила страхіття Голокосту. У них народилося дві доньки.
Гершон і Нехам Сокол проживали у Нью-Йорку і померли на схилі літ.
У червні 1993 року група колишніх мешканців штетлу Камінь-Кошерський зі США й Ізраїлю відвідала місто, де минули їхні молоді роки, коли всі ще були живі та щасливі, де залишились незреалізовані мрії та сподівання. Тоді були встановлені пам’ятні знаки на місці гетто у центрі Каменя і на місцях розстрілу євреїв в урочищі Силікатне та на території колишнього єврейського кладовища.
До делегації приєднались Аарон Сокол із дружиною Фрадель. Їм вдалось віднайти могили старших братів Шломо і Лейба. Вони віддали шану рідним і, за єврейським звичаєм, принесли на їхні могили каміння.
Направду, є час розкидати каміння і час його збирати…
Наталія Пась, директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
