Вірному синові України Шуміку Андрію з Каменя-Каширського було лише двадцять п’ять. Життя, неначе крила, що не встигли розправитися, обірвалося занадто рано. Воїн згас під час виконання завдань за призначенням у Куп’янську на Харківщині. Рідна земля прийняла його у вічні обійми.
Шумік Андрій міг би стати фахівцем із комп’ютерних технологій, знавцем архівної справи чи навіть майстром кондитерського мистецтва. Він мав чимало здібностей і щиро прагнув саморозвитку. Але найбільший сенс молодий чоловік знайшов у служінні Батьківщині. У 2021 році, уклавши контракт, він став до війська у лавах 14 ОМБр. Не дочекавшись закінчення останнього курсу університету, Андрій зробив свій вибір.
У підрозділі зв’язку боєць служив сумлінно, проявляв мужність і стійкість у всьому, за що брався. Побратими відгукувались про Андрія як про відповідального та справедливого воїна, який ніколи не ухилявся від обов’язку й завжди був готовий допомогти іншим. Його старанність і дисципліна неодноразово відзначалися командуванням: за відмінну службу військовослужбовець отримав низку нагород і подяк. Разом із товаришами по службі Андрій виконував поставлені завдання уздовж усієї лінії фронту — від південного напрямку до Донеччини та Харківщини.
Андрій писав вірші і один з них залишив на своїй сторінці в Інстаграмі. Його поезія про буття, сталість і духовну силу, яку людина знаходить усупереч тривогам і виснаженню. У кожному слові відчуваються щирість і глибина, якими він жив і які ніс у світ. Навіть серед фронтових буднів і постійної напруги творчий та життєлюбний воїн знаходив спосіб відволіктися від суворої реальності війни. Андрій із захопленням випікав торти та готував різні десерти і ділився ними зі своїми побратимами. Та ось прийшов момент, коли воїн завершив свій земний шлях, шокувавши раптовою смертю усіх, хто його знав.
— Той день нічим не відрізнявся від усіх інших, — згадує молодша сестра Андрія Ірина. — Ми спілкувалися, у розмові не було ні скарг, ні нарікань. Брат традиційно намагався жартувати, тож ніхто не міг припустити, що його слова стануть прощальними. Андрій завжди відповідально ставився до своїх обов’язків, ніколи не дозволяв легковажності. Для нас усіх його смерть стала несподіваним ударом. І перед цим, до останньої нашої бесіди, брат почувався бадьоро, ділився планами на майбутнє. Розповідав, що вчить англійську і після перемоги хоче поїхати в мандри за кордон. У ньому вирувало життя, повне енергії, невтомної жаги. Тож як примиритися і усвідомити те, що серце здорового двадцятип’ятирічного воїна назавжди перестало битися?
Смерть зв’язківця Андрія Шуміка залишила по собі порожнечу, яку неможливо заповнити, і принесла сум та роздуми із запитанням про те, чому так несподівано і передчасно обірвалося життя молодого бійця? Причину трагедії його рідні досі намагаються осягнути…
Під звуки оркестру 14-ї бригади, який виконував журливі і водночас урочисті мелодії, Андрія проводжали в останню путь, підкреслюючи велич і важкість прощання з вірним своєму обов’язку воїном. Світле ім’я нашого земляка збережеться серед Героїв.
Леся МІНІБАЄВА.
