20 жовтня перестало битися серце 37-річного учасника АТО 2014-2015 років Лесніка Олексія Павловича із села Нуйно. Життєрадісний, доброзичливий, товариський, щирий і уважний – таким Олексій залишиться в пам’яті близьких.
Олексій Леснік із сестрою Марією.
— Коли у 2014 році ворог прийшов на нашу землю, Олексій Леснік без вагань став на захист рідної країни. Служив у мотострілецькій бригаді, виконував бойові завдання в зоні проведення АТО. Мужність, відвага та братерська підтримка були невід’ємними рисами його характеру, – повідомили у Сошичненській громаді.
Оборонець ніс службу на Донеччині, поблизу Курахова. Згадка про цей час була не найприємніша для родини. Згодом чоловік змушений був звільнитися через проблеми зі здоров’ям. Їздив на заробітки у Польщу, був працьовитим. Але життя ускладнювала хвороба, поступово з’їдаючи молоде тіло. Зрештою, не долікувавшись, Олексій згас.
– Можливо, не найщасливіший, але найдобріший, найлюдяніший! Був щирим, відкритим, ніколи не відмовляв у допомозі. Дуже любив маму, завжди стояв за нею горою, не дозволяв її ображати. Сім’ю свою так і не створив, але любив племінниць, завжди казав: «Поцьомай їх». Не можу повірити, що його немає, хочу говорити, сперечатись з ним, підказувати як правильно та, на жаль, уже немає з ким, – оплакуючи старшого брата, збирає найкращі спогади у скриньку пам’яті Марія Леснік. Її біль відгукується усім, хто в молоді роки мав радість спілкування з Олексієм.
Добрий, можливо навіть до безміри і на шкоду собі, довірливий, привітний, життєрадісний, легкий у спілкуванні і турботливий, завжди підтримував своїх батьків і сестру.
– Олексій був світлою людиною. Він завжди усміхався, навіть коли в нього були проблеми, – пригадує спільну юність односельчанка Софія Лук’янчук. – Дуже товариський. Любив людей, ходив до храму, ніколи ні з ким не конфліктував. Одним словом, душа товариства. Шкода, що Бог забрав цього світлого хлопця до себе так швидко.
Іванна ВЕЛИЧКО, село Нуйно.
