Знову Старі Червища Прилісненської громади сколихнула втрата: на одному із полігонів Збройних сил України зупинилося серце Яцука Анатолія Івановича, 1977 року народження. Захисник сподівався невдовзі повернутися додому і господарювати, але його життя раптово обірвалося уві сні. Тільки добрим запам’ятається місцевим невтомний трудівник…
Анатолій був другим з шести дітей Івана і Марії Яцуків. Рано втратив батька, тож змалку тяжко працював по господарству. Певний час навіть на заробітки їздив. І хоч здоров’я особливого останніми роками не мав, лишався трудягою. І сам тримав чимале господарство, садив багато картоплі і завжди збирав гарний урожай, і односельчанам допомагав, і на благо церкви трудився, коли була потреба. Гордився своїми сестрами і братами, обожнював племінників. Ніколи не відмовляв у допомозі. Так про спочилого відгукуються в селі.
– Любив пожартувати. Любив збирати гриби і рибу ловити. Вмів і любив готувати. Особливо м’ясо. Навіть пельмені ліпив, – пригадує сестра Надія. Каже, брат останнім часом вивчав нові рецепти, аби вдома дотримуватися дієти і продовжувати смачно готувати. Лишень нещодавно дізнався, що хворів діабетом: Анатолія мобілізували у травні, раптом у навчальному центрі він відчув жахливе нездужання, ломоту в тілі, піднялася температура. Після двох місяців лікування у медзакладі, знову повернувшись на полігон, змушений був приймати інсулін. Все ж налаштований був позитивно: планував робити ремонт у хаті й далі вести господарство. Навіть, коли рідні просили розпродати живність, наполягав, що в селі потрібні і корова, і кінь. Обіцяв незабаром повернутися додому, до мами Марії Антонівни.
«Ждіть, скоро приїду», – повторював. Казав, що уже подав командирові документи на звільнення за станом здоров’я. Приїхав, але не так, як очікувалося: ще ввечері 22 жовтня зідзвонився із близькими його серцю людьми, 23 – не вийшов на зв’язок, а вже 24 рідні дізналися жахливу новину – Анатолій помер. Як повідомили товариші по службі, заснув ввечері, і не прокинувся.
30– Який же добрий був! Він нам дуже багато допомагав, а ми – йому. Завжди опалював мені теплицю, допомагав доглядати за насадженнями, великим господарством. Я могла довірити йому будь-що, наче члену родини. Він ніколи не обманув, не підвів, нікого не образив. Наша сім’я дуже вдячна Анатолію, – сумно зітхає, перелічуючи вміння сусіда, Ірина Петрук, якій чоловік за роки знайомства став незамінним помічником і товаришем. – У селі немає такої хати, кому б він не допоміг. І корови пас, і сіно гріб, і всі в селі запрошували Толю заколоти свиню. Він не мав освіти, але був старанним і дуже працьовитим. Його дипломом були вмілі руки й добре серце.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Старі Червища.
