1 листопада під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донеччини обірвалася нитка життя батька чотирьох дітей, солдата 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Харчика Руслана Миколайовича. Захисник жив із сім’єю у Великій Глуші, але коріння його роду сягає Малої Глуші. Тут оборонець і знайшов свій вічний спочинок. Сильний, авторитетний, вольовий і надійний, але водночас завжди усміхнений, ніжний і турботливий, наче зітканий із суперечностей – таким Ростик завжди буде в пам’яті рідних і знайомих.
Для усіх він був Ростиком. Кажуть, з Ростиком ніхто не міг зрівнятися. Ростика знали всі села. Він витягне з будь-яких ситуацій і ніколи не залишить у біді. Завжди перший. Авторитет. Ніколи не боявся висловити свою думку, завжди мав власне бачення і захищав слабших. Дуже гарно оцінював життєві ситуації. Красивий, спортивний, сильний. Навіть у частині він переміг чемпіона Європи з армреслінгу. Мав дуже добре серце і завжди посміхався. У нього не було поділу на чоловічу і жіночу роботу: він однаково вправно справлявся і з хатніми обов’язками, і з важкою працею. Міг і підлогу помити, і їсти зготувати, і попрати, і ґудзика пришити. Міг розібрати до останнього гвинтика й зібрати машину чи мотоцикла. Відчував техніку. Хату зробив власноруч і в будівельній справі вмів досконало робити усе. Терпляче доводив усі починання до ідеалу. Будь-яка його робота була бездоганною. Був дуже акуратним і охайним, прискіпливим до найменших деталей. У його гаражі був ідеальний порядок, як на вітрині магазину. Як і всюди. Це був дуже сильний, кремезний чоловік атлетичної статури, але вдома з дружиною і дітьми – лагідний, ніжний і турботливий джентльмен.
– Він щодня готував мені каву – найсмачнішу у світі. Я повертаюся з роботи – а він уже гріє мені борщ. У нього не було, аби щось не вдалося. Він був чудовий тато. Наскільки любив молодших дітей, як дбав про них, грався, як пишався і хвалився старшою донькою! Його почуття були підкреслені вчинками, він заступав у всьому. Спочатку думав про дітей, про мене, а тоді вже про себе. Справжній чоловік: сказав – зробив. Були і суперечки, але я не уявляю як без Руслана жити. Я не можу його відпустити, – оплакує коханого Людмила Куль. Спогади про чоловіка повертають її голосу бадьорість, але біль втрати розбиває її серце на друзки. 5 листопада пара мала взяти офіційний шлюб, але замість поїздки додому Руслана Харчика відправили на завдання. Весільну святкову вечірку замінив велелюдний похорон…
Ніхто не може зрозуміти як Ростик міг загинути, адже не було такої ситуації, з якої він не знайде вихід. Під Дружківкою врятував від вірної смерті цілу групу, а під Затишком загинув від ворожого дрона. Тільки за два тижні «Старшина» повернувся на батьківщину в останні обійми коханих людей.
…Руслан був другим із шести дітей в сім’ї Галини й Миколи Харчиків. Дуже любив і поважав своїх батьків, особливо леліяв маму – міг зателефонувати їй тричі на день, аби заспокоїти і збадьорити – і єдину сестру. Турбувався про всіх, а для синів і донечок був татом, другом і порадником.
– Братик був мені підтримкою й опорою, бо ми обоє живемо у Великій Глуші. Я найменша і він мене дуже любив, жалів, у всьому допомагав. Завжди заглядав до мене на каву в магазин, де працюю. Принесе дров, натопить грубку, води принесе, ще й кави зробить. Це – дещиця з його ролі в моєму житті, але такий теплий спомин. А тепер я залишилася сама. Я не можу повірити, що він більше не приїде до мене, – заледве тримається Аліна Гарбарчук. Її печаль розділяють усі знайомі, друзі дитинства, куми. Великий гурт зібрав на невеселу гостину Ростик.
– Руслан був справжнім другом, хорошим кумом, найкращим сином, найкращим однокласником і, думаю, найкращим побратимом. Кум любив поговорити, вмів пожартувати, – переживає втрату, пригадуючи найтепліші моменти спілкування кума захисника Світлана Тарасюк. Добрим словом, сповненим спогадів юнацтва, відгукується з Хмельниччини і Людмила Басюк: вони зростали пліч-о-пліч, хата в хату; Руслан спочатку був за дружбу на її весіллі, а згодом став хрещеним батьком доньки Яни. Добрий, веселий, завжди усміхнений і говіркий. Компанійський. Працелюб. Їй втрата кума відлунює подвійним щемом, позаяк жінка уже майже 2 роки чекає з невідомості чоловіка Ігоря. Не діждав відповідей Руслан…
Спливатиме крізь пальці час, не втратять гіркоти сльози, але залишаться добрі спомини, любов у кожній справі, яку колись робив Руслан Харчик. Він назавжди залишиться сильним і ніжним, першим і яскравим, бо Ростик не вмів жити інакше.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Велика Глуша.
