Цьогоріч виповнюється 67 років, відколи під селом Нові Червища у нерівному бою трагічно обірвалося життя легендарного повстанця, референта служби безпеки Організації Українських Націоналістів Андрія Сергійовича Михалевича (псевдо — “Кос”, Денис”, “13”).
Своє сповнене драматизму життя “Кос” присвятив боротьбі за незалежність України. Цю війну він нібито програв, однак зберіг найцінніше — пам’ять про своїх побратимів. Повстанець залишив по собі унікальну збірку документів, з яких ми зараз можемо почерпнути багато цікавого про діяльність СБ ОУН та УПА на теренах Волині.
Лишився вірним Україні до кінця
З нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій у Кортеліському історичному музеї відбулася зустріч з рідними Андрія Михалевича. У заході також взяли участь представники нашого району, зокрема, заступник голови районної ради Сергій Дмитрук, керуючий справами районної ради Валерій Хитрик, підприємець Сергій Панасюк, краєзнавець із села Стобихва Сергій Ус. Тут прозвучало багато цікавого з біографічних рядків видатного провідника повстанського руху.
Народився Андрій Михалевич у 1919 році на хуторі Хочево біля села Замшани. Після закінчення школи у рідному селі продовжив навчання у Ковельській школі лісового господарства, де й вступив до ОУН.
У 1938 році він бере участь у маніфестації молоді Ковеля з нагоди загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. Через рік Андрій Михалевич очолив Седлищанський районний провід ОУН, а після створення підрозділів Служби безпеки ОУН став референтом СБ Седлищанського району, а пізніше Ковельської округи.
Боївка “Коса” діяла переважно на території Старовижівського та Ратнівського районів, а також займалася диверсіями на шосейній дорозі Брест-Ковель.
Фатальне число “13”
Зрозуміло, що успішне маневрування боївки “Коса” поміж засідками та облавами військ НКВС не могло тривати довго, тож довелось вимушено перебазуватись у заболочені місця Камінь-Каширського району. Тобто перейти у глибоке підпілля, затаїтися у заздалегідь підготовленому схроні. Саме там, недалеко від села Нові Червища, між густих боліт і лісів, 8 грудня 1951 року Андрій Михалевич “Кос” загинув в оточеній криївці.
Як відомо, провідники ОУН та УПА живими в полон практично не здавалися. Знаючи, що на них чекає у застінках радянських тюрем, вони воліли краще померти, лише б не зрадити і не видати під тортурами і муками своїх. Адже радянські кати добре знали своє діло, змусити говорити вміли найвитриваліших. Для цього використовували в той час не лише фізичний вплив, а й різного роду психотропні препарати.
Є версія, що на приблизне місце перебування “Коса” вивів зрадник. Хтось із місцевих, який раніше зголосився допомагати підпіллю. А вже за допомогою спеціально натренованих вівчарок було знайдено й саме точне місце схрону.
Після того, як стало зрозуміло, що оунівці живими не здадуться, червонопогонники підірвали бункер. Загинув Андрій Михалевич разом зі своїм охоронцем, який мав псевдо “Ярослав”.
Можливо це фатальний збіг, але одне із кодових псевдо Адрія Михалевича було число “13”. Саме стільки ж років він пробув у підпіллі і лишився вірним Україні до кінця. Наказом Головної Визвольної Ради був нагороджений “Срібним Хрестом Заслуги”.
Сімейна драма: вороги за боротьбу провідника відплатили його рідним
Розповідаючи про тернисту долю Андрія Михалевича, не можна оминути й життєвого шляху його рідних. Відомо, що до визвольної боротьби він приєднався не один. У 1942 році членом ОУН стала його сестра Марія “Веселка”. Вона вийшла заміж за кущового провідника ОУН Старовижівського району Степана Калачука. За завданням ОУН вони обоє пішли в підпілля. Степан Калачук “Панас” загинув у 1948 році, а Марія — через півроку. Сім’я та родина Андрія “Коса” зазнали переслідувань і репресій. У 1947 році енкаведисти заарештували сестер “Коса” — Тамару і Ольгу, яких засудили на 25 років без права повертатися на Батьківщину. Афанасію Михалевич – ще одну сестру “Коса”, заарештували за неповідомлення про те, де перебуває брат. Дівчину цілий рік тримали в Рівненській в’язниці, поки їй не виповнилося 18 років, і засудили до 10 років таборів. 10 листопада 1949 року заарештували батька, через півроку – матір, які відбували покарання в Тайшетських таборах на добуванні слюди. Заарештували і дружину Андрія Наталію — зв’язкову ОУН, яку схопили в лісі біля села Синове Старовижівського району, та засудили до 25 років виправних таборів.
Згідно із Законом про політичні репресії в Україні від 17 квітня 1991 року вся родина Михалевичів реабілітована.
Спогадами на зустрічі про пережите поділились сестра “Коса” — Анастасія Сергіївна та син — Іван Михалевич, які проживають у Дніпрі. Обоє з 1938 року народження і в той час були дітьми. Вони дорожать пам’яттю про своїх брата і батька і вдячні за те, що фото і документи про Андрія і сестру Марію “Веселку” експонуються в музеї. Нагороду Андрія Михалевича “Коса” — “Срібний Хрест Заслуги” і посвідку про нагородження вони передали на зберігання до Кортеліського історичного музею.
Лишив по собі унікальну збірку повстанських документів
Керуючий справами Камінь-Каширської районної ради Валерій Хитрик розповів про вшанування пам’яті Андрія Михалевича в нашому районі, встановлення пам’ятного знаку на місці його загибелі біля села Нові Червища. Зокрема, він акцентував увагу присутніх на тому, що такі відважні патріоти заслуговують вшанування не тільки на місцевому рівні, а й в масштабах всієї України.
Директор Кортеліського історичного музею Микола Михалевич відзначив, що Андрій Михалевич (“Кос”) був не тільки справжнім національним героєм, а й мудрою людиною. Знаючи, що повстанці загинуть, що їх імена будуть спаплюжені, він протягом 10 років збирав документи про діяльність СБ ОУН та УПА.
— Всі документи були складені в алюмінієвий бідон, якого він наказав закопати в лісі біля села Вужиськ. Одному із жителів Вужиська було доручено відкопати цей бідон, коли настане вільна Україна. Завдяки цьому тепер ми маємо змогу вивчати, досліджувати ці матеріали, писати наукові роботи, статті на основі оригінальних документів того часу, — розповів Микола Андронович.
Підготував Олесь Федорович.
