Протягом кількох останніх тижнів з телеекранів і сторінок преси не сходить тема створення помісної української православної церкви. Опісля довгих років невдач до неї вкотре повернулися духовні провідники значної частини вірних цієї конфесії в нашій державі, що належать до Київського патріархату (УПЦ КП), і автокефалістів (УАПЦ), які нарешті знайшли спільну мову між собою та шукають шляхів єднання з рештою православної спільноти. Прикметно, що таке прагнення підтримали обранці народу – президент і депутати, які направили спільне звернення до Вселенського Константинопольського патріарха Варфоломія, в якому просять Його Всесвятість посприяти у справі об’єднання, надавши відповідний томос (указ) про автокефалію.
А поки всі очікують на відповідь патріарха, релігійні кола в сусідній Росії вже дали оцінку таким діям, назвавши їх політичними, а щире бажання мільйонів українців мати свою національну самоврядну церкву – шляхом чергового розколу.
А якої думки про означене питання духовні православні пастирі району?
“Скільки людей, стільки й думок”, – говорив колись римський драматург Теренцій Публій Арф. Тим паче, коли справа стосується релігійного життя. Проте на цей раз нам пощастило натрапити на загалом одностайність у поглядах, хоча і з різними відтінками. Заслухавши відповіді отців, доводиться констатувати, що прагнення до єднання українського православ’я існує в усіх, але з властивим різнобаченням.
Буде єдина помісна церква — буде і єдина Україна
“Своя церква – своя держава” – такими словами можна охарактеризувати позицію нашого першого співрозмовника, настоятеля Свято-Миколаївського храму (УПЦ КП) м.Каменя-Каширського Володимира Мицька. На його погляд, саме національна церква дозволить подолати розділення, що існує в сучасному українському суспільстві, насамперед не лише на релігійній основі, а також у баченні політичного, культурного вектору розвитку держави, питанні війни, котра зараз триває на сході України.
– Звичайно, автокефалія потрібна. Матимемо помісну православну церкву, то буде єдиною і українська держава. Якби ще раніше мали єдину церкву, то і цієї війни ніколи б не трапилося. Адже це не нормально, чути, що сьогодні одна половина православної церкви називає українських солдатів, які захищають нашу державу на сході, воїнами-визволителями, а друга половина, на Донбасі – фашистами і хунтою. Наразі перепон для об’єднання в плані здійснення богослужбової практики я не бачу, бо вона однакова. А коли “братня” московська церква каже, що ми неканонічні, то це не правильно. Бо такого поняття в богослів’ї немає. Ми користуємося тими самими канонами і догмами, що й вони. Звичайно, з наданням томосу запуститься процес певного очищення церкви від промосковського православ’я. Російська православна церква вибудувала за 500 років свою богословську школу, яка влилася в культуру нашої церкви. Тож тут багато доведеться попрацювати. Але треба робити все поступово, не ламати через коліно.
А от чи готові всі православні церкви в Україні до єднання, тут священик до кінця не впевнений і вважає, що радше ні, ніж так.
– Автокефальна православна церква і київського патріархату надали президенту своє підтвердження, що хочуть незалежну помісну церкву. Російська церква в Україні, тобто та, що іменується українською православною церквою московського патріархату, звичайно, проти. Бо це є певна установка із Росії, що не можна на даний час надавати автокефалії. Якщо, швидше всього, Константинополь дасть нам автокефалію, вони її не визнають, як і не визнають державу Україну. Хоча і там певні ієрархи підтримують ідею помісної православної церкви. Але це все з часом… На локальному рівні все залежить від священства нашого регіону: до кого вони будуть ближче іти, залишаться при московському патріархаті чи схочуть будувати свою автокефальну церкву в Україні.
Між нами розбіжність лише в тому, що ми — за Україну і українську помісну православну церкву. А наша братня церква не вирішила ще за кого вони, швидше всього — за Росію… Сьогодні люди найперше хочуть миру, звичайно, вони готові до того, щоб церква була єдина. Щоб священики не лякали іншими священиками. Їм не подобається практика перехрещування. Автокефалія – це ваша хата, правда і воля, де ви самі вирішуєте, як господарювати. Те, що справу автокефалії підтримала політична верхівка, це хороший знак, не втручання в церкву. Ми можемо пригадати Володимира Великого, котрий для обох гілок православ’я є святим, але що він не втручався в справи церкви? Втручався. Тоді, що… не вважати його святим? А щодо рішення президента і Верховної Ради, то тут жодного втручання в справи церкви немає, тому що в ньому мовиться про всі гілки православ’я.
За словами отця Володимира, останнім часом прибічники “русcкого мира” намагаються спекулювати на заявах Константинопольського патріархату, та до чогось путнього це не призведе.
– 34 апостольське правило говорить: “Кожен народ повинен мати перед собою першого предстоятеля”. Подивіться, як Російська церква набувала томос… 141 рік церква московська не була визнана. Але це їм не заважало розвиватися, сильнішати. І зараз вона визнана. Друге. Російська зарубіжна церква. Нещодавно, за правління Кирила, вони з’єдналися, хоча раніше одна одну проклинали. Тут нічого такого немає. Це нормальне переживання церкви. Головне, щоб ми себе визнавали… Не треба гадати, що коли надається томос, то ми маємо всі московські храми позакривати. Ні. Люди повинні самі собі обрати, куди вони будуть ходити. Автокефалія означає самоврядність. На даний час налічується 14 православних церков, які мають незалежність. У цьому переліку немає ні української православної церкви московського патріархату, ні київського. Є російська православна церква, на цьому крапка.
Церква – це одиниця виміру. УПЦ має бути приналежна до якогось патріархату. Якщо томос не нададуть… Шлях продовжується, ми будемо далі працювати над тим, щоб це трапилося. У нас цінується церква, люди і віра в Бога. Не суть в документах. Дух святий перебуває там, де хоче, а не там, де йому вкажуть. Дух святий керує церквою. Не можна Бога привласнити. Скажу відверто, російська православна церква Бога собі привласнила. Не можна казати, там благодать є, а там немає. Лише один Господь визначає, хто правий.
“Українська церква сьогодні
і так самоврядна”
Підтримує об’єднання і настоятель Свято-Петро-Павлівського храму села Підцир’я (УПЦ) Сергій Михалюк. Але на початку слід, аби українські православні церкви Київського патріархату і Автокефальну визнало все православ’я, чого, за його словами, поки що немає. У питанні здійснення богослужбової практики його позиція тотожна до попереднього мовця, в цьому отець не бачить розрізнення та перепон. Однак схиляється до того, що перший крок мають зробити прихильники братніх по вірі церков.
– Наша церква визнана всім православним світом. А ті, хто зараз в розділенні, мені їх шкода, вони визнання і єднання не мають. Якщо вони отримають це визнання – це буде тільки позитивно… Процес запущено. Як воно буде, одному Богу відомо. Особисто я тільки радітиму, коли ті, хто на даний час знаходяться за межами церкви, повернуться: канонічно, євхаристійно перебуватимуть у єдності з церквою, і ми будемо разом молитися.
А перепону для об’єднання я бачу лише одну – людський гріх і гордість. Розділення, яке ось уже більше 20 років існує в українському православ’ї, є неприроднім. Навіть Христос, якщо пригадаємо Євангеліє, у прощальній бесіді заповідав учням, щоб вони були єдині. Наразі у політичному, церковному, громадському суспільстві існують різні думки щодо об’єднання. Багато хто стверджує, що “все пропало”. Та Господь керує церквою і дав нам такий шанс… Інших суперечок немає, ні в тому, догматичному плані, ні в питанні мови, якою здійснюється богослужіння. Коли віряни хочуть здійснювати службу Божу українською мовою, то така можливість існує. Тобто це не залежить від волі окремого священика, а від постійних парафіян, активної громади. Якщо вони за те, ніхто їм не боронитиме. Чимало прикладів цьому є в нашій Волинській єпархії, зокрема на Горохівщині. На Камінь-Каширщині також практикуємо українську спільно із церковнослов’янською. Зокрема, читання Євангелія, молитви за Україну, воїнів звершується національною мовою. Тобто проблем у мові немає.
Отож висновок напрошується такий: автокефалія потрібна, але більшою мірою саме для вже згаданих українських православних церков. А от щодо УПЦ, яку неофіційно іменують з приставкою “московський патріархат”, великих дивідендів, якщо говорити про самоврядність, вона не отримає.
Чому? Це отець Сергій пояснює так.
– Автокефалія, якщо розглядати дане слово суто в богословському вимірі означає “сам собі голова”. Українська православна церква має свого главу. Опісля смерті митрополита Володимира (Сабодана), єпископи зібралися на собор і самостійно обрали керівника, на сьогодні це митрополит Онуфрій. Ніхто не призначав його, навіть ззовні від Москви кандидатів не було. Він визнається всім православним світом, як єдиний, законний глава української православної церкви. В статуті і постановах собору написано, що наша церква “самостійна і незалежна в своєму управлінні”. Під час нещодавнього собору в Москві ще раз наголосили, що центр управління української православної церкви знаходиться в Києві. З Руською православною церквою у нас, можливо комусь це не подобається, існує молитовний зв’язок, так, як із іншими церквами, до прикладу, Польською. Ми разом молимося і таїнства визнаються наші, і їхні. Багатьом гарячим політичним головам хотілося б, якби взагалі цього зв’язку не існувало. Але тут церква знаходиться вище за політику. На сьогодні українська православна церква, фактично, і так самостійна. А те, що існує розкол в церковному середовищі, то це біда і його потрібно якомога швидше вирішувати. Можливо, цей процес з автокефалією допоможе, а, можливо, навпаки поглибить протистояння. Проблема в тому, що це питання підносять політики, а не суто церква. А політика розділює людей. Якщо автокефалію нададуть, то дай, Боже.
“Політики не повинні втручатися у церковні справи”
Так вважає іще один учасник опитування, отець Сергій Приходько – настоятель храму Святої Великомучениці Параскеви (УПЦ), що у селі Осівці. Як і попередник, він стоїть на позиції, що українська православна церква – самоврядна одиниця, тому в плані управління томос нічого не змінить. Та все ж прихильно ставиться до ідеї автокефалії, адже таким чином, можливо, вдасться розв’язати суспільну напругу.
– Народ має іти до об’єднання. Ми бачимо, яка на сьогодні є загрозлива ситуація. Причину всіх проблем шукають у московському патріархаті, ніби московський патріархат закликає до війни. Тим більше, на території України офіційно зареєстрованого “московського патріархату” немає, просто українська православна церква… Хотілося б, щоб скоріше повернулися ті, хто відірвався від церкви, щоб вони приєдналися до канонічності. Тоді набагато легше було б створити цю автономність, автокефалію, помісну церкву. А коли існує розкол і зробити під керівництвом президента ще один розкол людей – це неправильно… Хто відірвався, має покаятися і приєднатися. І так, зрештою, може статися автокефалія. Церква сама має вирішувати свою долю, а не політики і президент.
Священик радить не шукати проблем і в мові богослужіння.
– Сьогодні дуже важко молоді, або тим, які далекі від церкви, мало відвідують храм, зрозуміти старослов’янську церковну мову. Та коли люди їдуть, до прикладу, в Польщу і хочуть працювати, то вивчають мову. Сьогодні сказати, що українська мова не є богослужбовою – теж неправильно, бо в Луцькому, Локачинському районах є багато православних храмів, де богослужіння здійснюють українською… Загалом автокефалія не означає переходу від московського до константинопольського патріархату, а зміну молитовного зв’язку, що відтепер першим стоятиме патріарх Константинопольський, який молитовно першим згадуватиметься під час Богослужіння. Якщо взяти канонічно, то ми поминаємо лише предстоятеля, який є на території України.
“Питання автокефалії слід вирішувати спеціалістам”
Настоятель міського храму Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ) Юрій Михайлов розглядає автокефалію, як природний процес, але займатися ним повинні професіонали. Той, хто вважає, що радикальні зміни принесуть примирення, помиляється, вважає отець Юрій. Навпаки. На його думку, українізувати церкву потрібно, та підходити до цього слід із знанням справи.
– Питання автокефалії повинна вирішувати не державна влада. Влада і так має чим зайнятися на теперішній час: покращувати соціальний пакет, економічний стан держави, тощо. А тут ми самі розберемося, що і куди. Я вважаю так: юриспруденцією повинні займатися юристи, навчати дітей – вчителі, лікувати людей – лікарі, а справами церковними мають займатися люди, які на тому розуміються. Коли починають щось робити, не знаючи ні церковних уставів, ні законів, то немає нічого дивного, що така ситуація виходить.
Православ’я в Україні потребує об’єднання. Церква і молиться за те, щоб було об’єднання, тільки на законній основі. Має відбутися собор, має бути рішення священства, покаяння з однієї сторони. А тоді буде нормальне об’єднання, подібно, як склалася наша держава – незалежність через референдум.
За словами отця Юрія, якщо томос про автокефалію таки буде наданий константинопольським патріархом, він ні до чого не зобов’яже УПЦ. А питання самостійності повинен вирішувати виключно синод священиків.
– Це має вирішувати священний синод. Якщо взяти по закону, то томос має бути не вселенського патріарха, він не має впливу на УПЦ, він не має впливу на РПЦ. Це має бути спільна домовленість єпископату константинопольської церкви і єпископату РПЦ. Буде законність, ніхто не проти. Ми давно за, щоб разом молитися, разом святкувати, разом проводити акції, скажімо допомагати в АТО, чи біженцям.
Щодо української мови в храмах. Тільки на нашій сонячній Волині до 100 з лишком приходів, де служба Божа здійснюється українською. Жодних проблем. Проблема в іншому: потрібен якісний переклад. Треба перекладати богослужбові книги, садити музикантів з богословами, щоб написати музику. Бо є такі речі в старослов’янських текстах, які складаються з трьох слів, а в українській мові це буде два повних речення. На все треба час, робота вже ведеться. До слова, в Покровському храмі Києва сьогодні богослужіння проводиться українською мовою, в Києво-Печерській лаврі є такі літургії, що теж звершуються українською … Основна біда в тому, що ми хочемо все швидко… Я не знаю, як відбудеться з томосом. Якщо на законних підставах, то ми тільки за. В плані примирення православних церков скажу, що на місцевому рівні ми працюємо над цим питанням. Особисто я з київським патріархатом живу дружно.
Олександр ПРИЙМАК.
VLUU L210 / Samsung L210
