Однією з загальнонаціональних проблем, що стосується збереження української державності, — земельне питання. Земля — це всенародний скарб, яким може користуватися кожен громадянин, але ніхто не має права одноосібно нею володіти, інакше рано чи пізно вона може опинитися в руках окремих спритників, які, зловживаючи своїм становищем, призведуть до соціального вибуху і руйнації держави. Маємо цьому безліч історичних підтверджень, а заразом і безліч прикладів, як багато століть до нас було розумно впорядковано землекористування.
“І сказав Господь Мойсею на горі Синай: А земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі у Мене. А пасовища навколо їхніх міст не буде продано, бо це вічна посілість для них”. (Біблія, гл. 25, стор. 154).
Земля і село — це остання фортеця українства, здолавши яку, загребущі святкуватимуть перемогу. Навіть біснуватий Гітлер, прийшовши до влади й побачивши економічний занепад держави, дуже схожий на наш нині, прорік: “Крах німецького селянства стане крахом німецької держави”.
Чому ж ми, наче вандали, жорстоко нищимо, спустошуємо село, розбазарюємо землю, тлумимо селянина? Не буде села — не буде України!
Село протягом століть було найважливішим державним фактором, генетичним джерелом народу, його культури, мови, незалежності, продовольчої безпеки держави. Торгували протягом всієї історії розвитку села хлібом, м’ясом, молоком, фруктами, овочами, медом, а не землею!
Земля — це дім, де живе людина, це вода, це кисень рослин для всього живого, це газ, нафта, вугілля, руда, це вся таблиця Менделєєва як головне багатство народу, яке не має права привласнювати жоден пройдисвіт.
Земля — це не товар, який у Верховній Раді хочуть загнати у базарні лоти. Земля — це фундамент держави, її основа і могутність, а господарем на ній мусить бути, як записано в Конституції України, тільки український народ.
Захищаючи землю, великий письменник і патріот України Іван Франко писав: “Земля, на якій живе народ, повинна бути збірною власністю всього народу. Се домагання виправдане, бо земля, на якій, по старій приказці, ми всі гості, не може і не повинна бути приватною власністю”.
Ніхто не може бути власником землі. Землю ніхто не створював, вона, як сонце, повітря і вода, є спільним надбанням. Тому розмова про ринок сільськогосподарських земель повинна бути знята з порядку денного навіки.
Узаконювати ж слід ринок землі приватного сектору села коло будинків, будинки, які продаються разом із землею, земля під гаражами, в колективних садах, дачних ділянках, відокремлених городах. І все. Хай для влади це буде виконанням рекомендацій Світового банку, МВФ і домашніх “земельних” провокаторів.
Хтось із мудрих колись сказав, що гнобитель ніколи не дарує свободу добровільно, пригноблені повинні її виборювати. Але це стане можливим лише тоді, коли на чергових виборах ми оберемо Правду та Справедливість, а кримінал, корупцію і брехню відправимо на смітник.
Українське суспільство мусить усвідомити, що приватизація землі — це не просто помилка необачних реформаторів, а злочин проти власного народу, майбутніх поколінь, і зобов’язане добитися законодавчої відміни цього зла, щоб не втратити найголовніше — землю, село, Україну!
Схаменімося, хто має українське серце, станьмо стіною: нам, щоб бути й жити, потрібно зберегти, порятувати село й землю! Всі наші головні багатства перебувають у руках чужинців. Загребуть і землю. Як тоді почуватиме себе безправний народ, що йому залишиться? Ярмо? А ми цього хочемо? Не думаю, але таке може бути.
Віталій НЕСТЕРУК,
м.Камінь-Каширський.
