Байкери з мотоклубу “WINDS” вважають, що їздити без шолома на мотоциклі — те саме, що без голови
Кремезні хулігани у шкіряних куртках (косухах), які люблять гучну їзду, пиво і бійки у барах, — саме так традиційно малюють байкерів голлівудські фільми. Але, виявляється, це не так. Співрозмовники “Полісся” — члени міжнародного мотоклубу формації МС “WINDS”, жителі Каменя-Каширського Андрій Пархомчук та Михайло Семенов погодилися розповісти, якою насправді є ця когорта мотолюбителів.
Минулоріч у липні на теренах району пройшов байкерський зліт. Жителі та гості, які тоді були у центральній частині нашого міста, мали змогу бачити, як чи не вперше міськими вуличками промчали із ревом моторів близько півсотні байкерів. Правду кажучи, багато мешканців із захватом сприйняли це видовище. Однак мало хто тоді звернув увагу, що за всім цим масштабним дійством криються імена наших земляків Андрія Пархомчука та Михайла Семенова, які у жилетах свого клубу просто злилися із гуртом решти мотоциклістів. І ось напередодні різдвяних свят ми все-таки змогли взяти у них обох інтерв’ю.
— Спершу розкажіть трішки про себе. Не менше цікавить і те, як ваші рідні ставляться до такого захоплення? — розпочинаю розмову із хлопцями за чашкою кави у міському пабі.
Михайло Семенов:
— У мене є сім’я, двоє діток. Дружина із розумінням, позитивно ставиться до мого вибору. Хоча на зльоти мотоклубу її із собою не беру, на це є певна заборона. Але ми з нею багато їздимо, подорожуємо.
Андрій Пархомчук:
— У дусі моторуху виховую сина. Він уже також пробує кататися.
— Ніхто точно не знає, чим ви живете. Всі думають, що життя байкерів — це така собі постійна подорож на мотоциклі.
Михайло Семенов:
— Якщо відверто, то у побуті ми живемо так само, як і весь загал звичайних людей. Правда, дотримуємося певних правил свого мотоклубу. Адже клуб для нас — це таке собі братство однодумців, споріднених духом людей, які люблять свободу, дорогу, мандрівки. Адже байкер — людина, котра вдень, як і всі, заробляє гроші, а ввечері крутить гайки, ремонтує свого залізного коня. І не тому, що той дорого вартує. А тому, що ми ставимося до мотоцикла, як до вірного друга, стараємося вкласти в нього не лише працю, а й душу.
Мотоцикли, приміром, мені подобалися ще змалку. Я деякий час їздив на зльоти і отримав запрошення до клубу.
Андрій Пархомчук:
— Звісно ж, участь у клубі вже передбачає певні правила та обмеження. У нас введена повна заборона на вживання алкоголю напередодні та під час того, як людина знаходиться за кермом. Є і неписані заборони, наприклад, ми не катаємо на мотоциклі без шоломів. На мою думку, їздити без них — те саме, що без голови. Шкіряний одяг — теж як елемент захисту тіла.
— Чув, що байкери є значно дисциплінованішими на дорозі за кермом, аніж звичайні водії. У чому секрет?
Михайло Семенов:
— Байкером треба бути в душі. Бо хтось купує мотоцикл для того, щоб “форсувати” перед дівчатами, хтось купує, аби відчути себе мотогонщиком, гасати вулицями і відчувати адреналін. Тут кожному своє, адже людина має право вибирати те, що їй подобається. Наш “WINDS MC” не приймає таких людей у клуб, ми не можемо собі дозволити таких дурниць, якимось чином компрометувати моторух.
Андрій Пархомчук:
— Є чимало мотоциклістів, які просто катаються, не ідентифікуючи себе з певним клубом. Тоді це не байкер, а просто мотоцикліст. І треба розрізняти ці два поняття. Коли ж їде справжній байкер, представник певної спільноти, то він має певні позначки, за якими його легко “вирахувати”. На жилетці є напис з якого він клубу. Тож вже є певна відповідальність, бо людина представляє честь свого клубу, а не тільки себе. А ще член мотоклубу має дотримуватися статуту. Фактично статут є своєрідним кодексом честі кожного байкера.
— Ви говорили, що не берете дружин на збори. А чи може стати членом вашого клубу взагалі жінка?
Михайло Семенов:
— У нас суто чоловічий клуб, тому що таке поняття як “МС” клуб не передбачає участі жінок, а також людей з нетрадиційною орієнтацією. У нас справжні чоловіки у прямому і повному розумінні цього слова.
— Мені відомо, що влітку під час проведення мото-пікніка в наше місто приїжджали мотолюбителі із-за кордону. Яке у них враження склалося загалом про район, дороги?
Андрій Пархомчук:
— Усім були задоволені. Білорусам, наприклад, особливо сподобалося у нас. У них в країні якщо щось подібне проводиться, то відразу реагують на це правоохоронні органи. Тобто з такими неформальними рухами там досить жорстко. А у нас для них дійсно… свобода. Натомість усіх учасників мото-пікніка “убив” стан наших доріг. Говорю не лише про ями! Влаштовані міською владою так звані “лежачі поліцейські” — це взагалі жах. Це не обмежувачі швидкості, а якась пародія, позорисько перед чужими людьми, гостями міста. Долати їх на мотоциклах американських чи європейських марок, у яких низька посадка, взагалі не реально. Один із байкерів, який брав участь у мотопробізі на мотоциклі марки Harley-Davidson, біля Різдвобогородичної церкви міста змушений був зупинитися і переводити свого “залізного коня” через них практично вручну.
Спілкувався Олесь Федорович,
фото автора.
