або

Чи потече з дійок наших “чорнорябих євромолоко”?

Пригадуєте, як у дитинстві з насолодою попивали тепленьке, щойно видоєне бабусею молочко, ласували зробленими її турботливими руками білосніжною сметанкою, сиром. Роки ішли. І, подорослішавши, ви сьогодні вже прямуєте на ринок, якщо в господарстві немає корівки, щоб придбати “молочку” в місцевих продавчинь. Бо ж натурально, недорого, а головне звично! Та чи безпечно?

Пригадуєте, як у дитинстві з насолодою попивали тепленьке, щойно видоєне бабусею молочко, ласували зробленими її турботливими руками білосніжною сметанкою, сиром. Роки ішли. І, подорослішавши, ви сьогодні вже прямуєте на ринок, якщо в господарстві немає корівки, щоб придбати “молочку” в місцевих продавчинь. Бо ж натурально, недорого, а головне звично! Та чи безпечно?

Ми вважаємо, що так, вживання такої продукції не несе жодних ризиків. А ось європейські, а разом із ними і вітчизняні чиновники, — іншої думки. Тож вони і взялися наблизити українські санітарно–гігієнічні стандарти виробництва молочної продукції до запроваджених у ЄС. Наразі відбувається процес узгодження дійсного в нашій країні ДСТУ. Орієнтовно нові стандарти запрацюють у липні цього року. Згідно з ними, дозволеними для реалізації на території України планують залишити лише три сорти молока: екстра, вищий і перший. Традиційне “домашнє” відтепер класифікуватимуть як другосортне і його буде заборонено продавати чи здавати на переробку.
Простіше кажучи, якщо власник корівок хоче збути свою молочну продукцію, він повинен мати автоматизовані доїльні апарати, холодильне обладнання для зберігання надою, щоразу перевіряти зразки на відповідність ДСТУ, годувати “рябеньких” обов’язково відповідними кормами.
Звучить ніби й непогано: ні вам шкідливих домішок, як це нерідко трапляється з нечесними на руку виробниками і торгівцями стихійних ринків, ні хвилювання, що в придбаній пляшці молока зачаїлися небезпечні мікроорганізми, або найгірше – отримати замість нього фарбовану білилами воду.
Однак більшість переробних компаній, як і одноосібники, не надто радіють впровадженню згаданої новації. Сьогодні саме в малих селянських господарствах виробляється чверть українського молока, яке закуповується переробниками. Втрата такого джерела надходження сировини спричинить кризу галузі, адже вони будуть змушені покривати дефіцит за рахунок іноземних постачальників, що в кінцевому результаті відіб’ється на значному підвищенні вартості готової продукції. Для самих селян, які зазвичай нездатні повною мірою забезпечити дотримання визначеного нормативами технологічного процесу, неможливість збути молоко означає залишитись хоч і без мізерного, але стабільного доходу. Запитаєте, а куди ж зникли ті тисячі доїльних апаратів, що в попередні роки отримали господарники за різними державними та регіональними дотаційними програмами підтримки молочного скотарства? Нікуди, але апарат — одне, а ось цілий виробничий комплекс – зовсім інше.
За словами експертів, як не парадоксально, та вихід із даної ситуації знаходиться тільки у реформуванні підходів до виробництва молочної продукції, у побудові сучасної логістичної моделі співпраці між селянськими, фермерськими господарствами і великими компаніями. Невеликим господарникам, які не володіють достатнім фінансовим ресурсом, аби самотужки придбати все потрібне устаткування, вони пропонують об’єднуватись у кооперативи і вже через них співпрацювати з великими гравцями ринку. Правда, чи виправдається такий механізм у реаліях сьогодення, коли селянам доводиться надіятися лише на себе. Бо коли й вдається отримати мізерні державні подачки, то їх заледве вистачає, щоб оплатити послуги ветеринара. Що вже казати про збільшення поголів’я і модернізацію господарства.

Реформа – не тому, що вимагають, а для нашого блага

Як вважає голова районного осередку асоціації фермерів та приватних землевласників України Вероніка Романович, окреслене питання надзвичайно важливе для суспільства, адже молочна галузь країни вже давно потребує реформування.

– Вероніко Іванівно, як вплине унормування вітчизняного ДСТУ до європейських норм безпечності молочної продукції на українських селян (саме вони в більшості є постачальниками молочної продукції на переробні підприємства), зокрема, чи мають вони змогу забезпечити повний цикл збору і зберігання продукції?
– Йдеться не лише про молочні стандарти, а про реформування сільськогосподарського виробництва в Україні загалом. Досі воно є напівпатріархальним, або натуральним та напівринковим. Бачимо неймовірне – експорт сільгосппродукції в економічно розвинуті країни і поряд – торгівлю молоком просто з асфальту в пластикових пляшках. Це не лише питання гігієни, а й питання продуктивності праці. Наші селяни працюють багато і тяжко, але мають мізерні прибутки, що унеможливлює розвиток вітчизняного сільгоспвиробництва, натомість стимулює імпорт до України товарів, які здавна мають український бренд. Приклад, до 1939 року державний бюджет Польщі більш, як на третину наповнювали селяни Волинського воєводства. За волинськими маслом, сметаною, сиром у Варшаві, Кракові шикувалися черги. Отже маємо колосальні природні та трудові ресурси, але не маємо раціональної сучасної системи економічних відносин на селі. І ось нарешті почалось реформування села. Реформування не на основі політичних гасел – “знищимо колгоспи”, бо це, мовляв, “є рудиментом комунізму”, а з економічних стимуляторів – з стандартів виробленої продукції. Двадцять років тому такий підхід не дуже боляче вдарив би по селянах. Тепер буде в рази складніше. Не знаю, як в інших областях, але на Волині левова частка одноосібників до цього не готова. Не готові не тільки економічно і технологічно, а й психологічно. Найголовнішою причиною цього є відсутність цивілізованих ринків збуту. Маємо або базар, або “латифундиста”, який за безцінь скуповує молоко.
– Звичайно, якщо ми пропагуємо дотримання європейських стандартів у повсякденному житті, виробництві тощо, то це означає рух на планомірне реформування, підтягування певних недопрацювань до відповідного погодженого рівня. Як держава має стимулювати фермерські господарства, великих виробників, аби вони дотримувались вимог безпечності виробництва і зберігання молочної продукції, осучаснювали свої господарства?
– Не можу погодитись щодо “недопрацювань”. Все набагато складніше. Так, ми маємо угоду з Європейським Союзом, але ми не маємо реалістичних програм виконання взятих нами зобов’язань перед Союзом. Якщо, зокрема, вчитатись у програму регіонального розвитку Волинської області на 2015–2020 роки та Комплексну програму розвитку агропромислового розвитку Волинської області на 2016–2020 роки, то стане очевидним, що органи виконавчої влади краю не готові до запровадження європейських стандартів. Перш за все в нас не знають про те, що в нас є, які маємо переваги, які недоліки. В нас немає чіткого уявлення про те, що треба зробити, аби усунути все, що заважає європеїзації. Тому, коли ми звертаємось до держави, то йдеться не про абстракцію, а про конкретні державні установи в області, кожному конкретному районі. Чи можуть ці органи безпомилково, без протекціонізму надати фінансову, технічну допомогу саме тому, хто цього потребує? Чи мають вони план переходу малих господарств на рівень розширеного виробництва? Чи мають вони план компенсації та підтримки тих, хто не здужає стати сучасним європейським фермером? Чи мають вони стратегію пошуку та “завоювання” ринків збуту? Чи є програма переробки молока в межах району, вироблення конкурентної продукції? Іншими словами – чи мають вони план та всі необхідні розрахунки соціально–економічного розвитку молочарів, скажімо, до 2025 року? Сьогодні говорити про те, як держава повинна стимулювати фермера, можна лише на основі об’єктивної інформації про реальний стан справ.
– Реформування завжди вимагає великих капіталовкладень. На сьогодні наші селяни мають фінансовий ресурс, аби придбати все потрібне устаткування?
– Звісно, що ні. Своїх грошей для серйозного проекту не мають. Взяти кредит в банку – теж. Хто з них зважиться позичати гроші під існуючий процент та “особливості” іпотечного договору? Сьогодні, мабуть, 75% позичальників мають 100-відсотковий шанс збанкрутувати через позику, втратити все. Що потрібно зробити? Потрібен державний, регіональні фонди розвитку. Потрібні адекватні новації в банківській системі – скажімо, кредит під державну гарантію. Потрібно навчати, консультувати молочарів. Потрібно мати систему захисту селян від державного та недержавного шахрайства і рейдерства. Потрібна програма виробничої кооперації. Розвиток має бути комплексним: елітне стадо, сучасні технології, сучасне обладнання, кормова база, ветеринарна служба, кредитування, юридичний супровід. І ринок, ринок збуту. Якщо в нас вдадудься до півмір, а так найближчим часом буде, судячи з того, що вже каже обласне аграрне керівництво, то матимемо колосальні втрати. В Україні, в кожному її регіоні не бракує тих, хто робитиме все, щоб зірвати реформування сільського господарства. Якби не хотілось, але питання молочних стандартів є й політичним питанням. Ми не маємо права програти Путіну і його союзникам в Україні.
Олександр ПРИЙМАК.