Камінь-Каширська земля продовжує втрачати своїх мужніх захисників. Цього разу село Осівці оповите чорною тугою через втрату ще одного сина українського народу. Никитюк Микола Леонідович назавжди залишиться в рядах нескорених оборонців Батьківщини.
Солдата чекала передова і на підсилення війська свіжим бойовим складом розраховували українські захисники, проте душа Никитюка Миколи Леонідовича відлетіла у вічність ще на полігоні — там, де готуються до бою і звідки мали розпочатися його нові випробування.
Воїна мобілізували два тижні тому, і хоч шлях до фронту був коротким, він свого часу встиг пройти набагато більше, ставши на захист країни ще у 2014-му році. Тоді молодий і незламний Микола без вагань підписав трирічний контракт на проходження військової служби у ЗСУ.
Він бачив ще тоді, як ворог безжально спалює наші села та міста на сході України. Війну пізнав у всій її жорстокості: рятував від куль побратимів, слухав, як матері ридають над тілами загиблих синів, був свідком того, як кровожерливі нападники забирали спокій та майбутнє життя.
У перші роки російського збройного протистояння там, в епіцентрі вогню, солдат отримав бойове поранення, що стало тихим нагадуванням про ціну незалежності Батьківщини. Та навіть із болем у душі від пережитого кинувся знову рятувати рідну землю. Вірний обов’язку солдат пішов як тоді — без страху і твердим кроком. Однак смерть зустріла його не в окопі, вона настала раптово, під час передбойового злагодження. Серцевий напад обірвав життя краянина, який так і не встиг знову взяти до рук зброю. Низький уклін йому за відданість, за силу духу і готовність стати щитом для своєї землі. Висловлюємо щирі співчуття родині. Хай у вашому болі і скорботі гордість за мужнього патріота не згасне повік.
Леся МІНІБАЄВА.
