24 серпня ми вшановуємо найбільше творіння української нації — незалежну і вільну Україну. Виповнюється 26-й рік, як ми утвердили своє право бути господарями у власному домі. Головне досягнення — у назві свята. Маємо власну державу, яку, не зважаючи ні на що, любимо і захищаємо. Нам важко, але ми йдемо своїм шляхом. І хоч досягнень поки менше, ніж втрат, кожна маленька перемога дає надію, що ми, українці, таки чогось варті…
Нашою зброєю має стати віра у майбутнє своєї країни і у те, що жертви наших дідів і прадідів, які боролися протягом століть за самостійність, були не марними.
Я пишаюся нацією, до якої маю честь належати, і люблю Україну. Наше майбутнє — в Україні. Люблю її трудолюбивий, співучий народ. Українці — одна з найбільш мирних націй. На жаль, ще мало в нашій незалежній Україні України.
Нашій Україні незалежність дісталась наче дарунок з неба. Впала нам до рук, наче перезріле яблуко. Може, тут і криється причина того, чому ми її не бережемо? Маю на увазі передусім владу. Так поводитися, як поводяться наші чиновники найвищого рангу, можуть тільки вороги.
Мені пригадуються події перших років незалежності України: скільки ейфорії було тоді, патріотичного піднесення, оптимізму і віри у власні сили. Маючи таку багату країну, такий працьовитий народ, нам здавалося, що будь-які завдання під силу. Але мітингові патріотичні пристрасті вляглися, ейфорія розвіялася і всі почали усвідомлювати просту істину: одне — “молоти язиком”, а зовсім інше — “перти плуга”.
Проте цей плуг виявився надто тяжким для наших зверхників. Майже п’ятисотна армія народних обранців у Верховній Раді України, Уряд, Президент не змогли досягнути єдності і злагоди для того, щоб знайти єдиний і правильний шлях економічного і політичного розвитку країни, який вивів би її на рівень цивілізованих, економічно розвинутих європейських держав.
Замість того, щоб працювати, виробляти й примножувати досягнуте, держава була кинута у масову безглузду анархічну “прихватизацію”, пограбування грошових вкладів громадян. І що з цього вийшло — стало наяву: занедбана промисловість, розвалене сільське господарство, безробіття, корупція і злочинність, злидні й муки учасників та ветеранів війни і праці, людей пенсійного віку, інтелігенції… Дипломовані інженери, вчителі, лікарі стоять за прилавками на базарі, жлоби з неповною середньою освітою ганяють на авто, обдаючи стрічних перехожих багнюкою з баюристих доріг, при владі те ж саме “політбюро” з церемоніями, але вже під жовто-блакитними прапорами. Навколо бари, банки, пункти обміну валют, пияцтво, наркоманія, безробіття, злочинність, проституція, хамство і бруд.
Бал скрізь правлять гроші. Це не секрет. Тепер купити можна всіх і вся. Інша справа як і яким шляхом їх добувати. І шкода тих, хто працює і нічого не має. Кожна людина, як і нація, може існувати двояко: або виробляти і продавати, або красти, перепродувати.
А, може, так і повинно бути? Якщо мовчимо, значить нам так подобається. Мільйонери-олігархи накрали безкарно грошей, прибирають до своїх рук нажите народом добро, перетворюючи співвітчизників у наймитів. А ми працюємо на них. І мовчимо.
Але нація пробудилася. Як наслідок в країні почалися масові мітинги, виступи проти олігархічного режиму під закликом “Повстань, Україно!”, “Кучму — геть!”, які об’єднали й згуртували народ і партії у блоки. Серед них — Народний Рух України, політичні партії “Народний союз”, “Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко і інші, куди входили кращі патріотичні сили нашого суспільства. Мільйони людей вперше відчули себе громадянами, піднеслися до високої відповідальності за державу, за родину і власну долю. Ми стали сильнішими духом, бо побачили, що все залежить від нас, ми побачили, що стара система вичерпала себе. Мільйони людей вийшли на вулиці і майдани тому, що відчули — так жити не можна.
На жаль, українському народові-трудареві не щастить на президентів. Маємо п’ятого президента, але ще жоден про народ не дбав. На совісті першого з них — зниклі чорноморський флот і наші чесною працею зароблені гроші, які ми відкладали на так званий “чорний день”. Вони щезли разом із нашою повагою до Леоніда Кравчука.
Леонід Кучма практично розорив і погубив село. Гадаю, що колись на руїнах наших сіл йому буде споруджено пам’ятник, якого українці назвуть “Вершник без голови”.
Третій президент Віктор Ющенко хоч і був обраний всенародно, з великою довірою людей, але, на превеликий жаль, нас зрадив. Той, “чиї руки нічого не крали”, казав, що бандитів посадить у тюрми, а натомість ще більше їх розплодив, аби рідний народ дограбовували.
Четвертий себе показав у всій красі…
В результаті цього вибору усе чіткіше формується думка: вибрали Януковича не ми — його вибрав Ющенко. Думаю, люди ще не забули тих добрих “подвижок” Ю. Тимошенко і те, що Ющенко не дав їй довести задумане до кінця. У неї все ще попереду, а ось “мертві бджоли” вже ніколи не загудуть. А “за здачу влади Януковичу Ющенко, Балога і Ульянченко отримали мільярд доларів на трьох” (Б.Москаль, “Бульвар Гордона” №15 (623), квітень 2017р.).
І настали для України чорні дні. Україна була доведена до злиденного стану і не мала жодних економічних ресурсів для подальшого існування. Утворилася цілеспрямована зрада національних інтересів. Бузувірський, опрацьований у двох столицях, план був простий до примітивізму: спустошити країну, позбавити її будь-яких засобів спротиву та захисту (знищення Збройних сил, розклад силових структур шляхом укорінення в них ворожої агентури тощо) і таким чином стерти зі світової мапи сам термін “Україна”…
Дороги злодійства і безчестя, якими пішли українські правителі на чолі з Януковичем, привели до кривавої суботи на світанку 30 листопада 2013 р. в Києві. О 4.00 ранку в одному з владних кабінетів було віддано, либонь, найганебніший в історії незалежної України наказ — “очистити” від євромайданівців головну площу столиці для встановлення новорічної ялинки, яку в народі вже встигли назвати “кривавою”. Вона стала своєрідним символом звірячої розправи над юними протестувальниками, які котрий уже день поспіль стояли в центрі столиці з надією вибороти для себе, свого народу краще майбуття.
Такого звірства Україна, мабуть, не бачила з часів німецько-фашистської окупації. Від сильних ударів гумовими кийками юнаки та дівчата, практично ще діти, із закривавленими обличчями, поламаними ребрами та ногами падали на холодний майданний граніт, а нелюди в масках продовжували добивати їх ногами, не реагуючи на крики “Мамо!” та вмовляння не бити. В хід було пущено ще й димові гранати та газ. Розправа була настільки жорстока, що важко повірити: під масками та шоломами ховалися вірні пси влади, такі ж українці, як і ми. От тільки мораль у них чомусь інша.
“Кривавий майдан” став останньою краплею в чаші терпіння народу. Бо таке вибачити не можна — Україна повстала!
Ситуація, що склалася, сколихнула суспільство! На перших позиціях цього своєрідного рейтингу, поза сумнівом, Революція гідності, “Закони 16 січня”, розстріл майдану, Небесна сотня, втеча Януковича, утворення нової влади, анексія Криму, вторгнення Росії на Донбас, АТО, Іловайський котел”, трагедія авіалайнера Малазійських авіаліній, вибори Президента України. 25 травня Україна дочасно обрала нового главу держави в першому турі. Президентом став Петро Порошенко, за якого громадяни дали 54,7% голосів. Мирний план. Крок назустріч ЄС. Обвал гривні. Міжнародні санкції проти Росії. Нова Рада зі старими героями. 26 жовтня в Україні відбулися позачергові вибори до Верховної Ради. Скасування позаблокового статусу України.
… Ось такими віхами запам’ятався рік 2014, що відійшов у минуле. Хотілося б сподіватися, що він забере з собою всі наші біди, горе і тривоги і принесе лише добрі надії. Адже 2014-й відзначався ще й як рік Т.Шевченка.
Сьогодні дух Тараса Шевченка витає над знедоленою, обікраденою матеріально й духовно Україною, стукає в наші серця, зве нас до єднання й боротьби… Лише в єднанні — наша могутня нездоланна сила. Академік Андрій Сахаров мудро застерігав, що роз’єднанням можна знищити будь-яку державу. Це поступове знищення України триває уже двадцять шість років.
Любий наш Тарасе, ти навідмаш висміював тодішніх панів. Подивися ж, батьку наш, на сучасне панство! Яке ж воно нахабне, нахраписте, зловороже… Через нього більшості українців немає спасу.
Ми всі повинні сьогодні, як ніколи, об’єднуватись навколо однієї національної ідеї і спільно боротися як із зовнішнім ворогом, так і з внутрішнім — корупцією. Адже ми в стані війни. Російська агресія руйнує не тільки будинки — вона руйнує багаторічну дружбу і сім’ї, розводить по різні боки барикад навіть найближчих людей. Гинуть найкращі сини і дочки неньки-України. Згадаймо загиблих добрим словом. Покаймося і помолімося. Світла пам’ять вам, захисники! Співчуття рідним. Простіть нам, Герої…
За роки незалежності Україна встигла виростити вільних українців, котрі люблять свою землю, країну. Ми не маємо права розчаровуватись, а мусимо формулювати запит суспільства на таких людей. Нашою зброєю має стати віра у майбутнє своєї країни і у те, що жертви наших дідів і прадідів, які боролися протягом століть за самостійність, були не марними. Ми не маємо права зрадити їхнім надіям.
Боже, благослови Україну!
Віталій НЕСТЕРУК,
голова Камінь-Каширського районного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів.
