А ось решта все ще розмірковує.
Чи не обернеться у майбутньому це зволікання для громад великими проблемами?
Майже три роки тому в Україні стартувала реформа децентралізації, що покликана змінити принцип керування в нашій державі від “централізованого”, в якому вся повнота влади зосереджена в руках окремої групи людей (Президента, урядовців, депутатів, чиновників різних рангів) до “громадянського”, де господарями вже є громади. На практиці це означає передачу окремим територіям більших повноважень, зокрема права вільно розпоряджатися фінансовими надходженнями. Тобто, коли місцеве населення не очікує вказівок “згори”, а активно діє і відповідає за власне життя та його якість самотужки. Держава лише підтримує соціально важливі сфери, такі як освіта, медицина, тощо. Хочете більшого: хороших доріг, освітлення на вулицях, розвинутої інфраструктури – працюйте!
За цей період тисячі сільських і міських громад зуміли перейти від шоку та недовіри до практичної реалізації реформи на місцях і вже звітують про перші успіхи, а їх жителі радісно діляться враженнями від змін. Локомотив децентралізації продовжує набирати оберти. Як зазначають в Кабміні, на сьогодні створено більше чотирьохсот об’єднаних територіальних громад (ОТГ), 20 з котрих — на Волині. До останнього часу серед їх переліку не було жодної з Камінь-Каширщини. Однак, здається, що зовсім скоро на карті району нарешті з’явиться нове утворення. 14 серпня, опісля напруженої двогодинної сесії Карасинської сільської ради, її депутати таки дійшли згоди про утворення об’єднаної територіальної громади із центром в селі Сошичне. Чим остаточно ствердили своє прагнення й надалі рухатися шляхом децентралізації. Залишилось унормувати певні юридичні моменти. Наразі весь пакет документів переданий до обласної ради. Потому мають пройти вибори і… нове життя. Буде воно щасливе для учасників громади, чи ні – залежить лише від них самих.
Отож у розрізі останніх подій журналісти “Полісся” вирішили поцікавитись у колишнього та теперішнього голів Карасина – Світлани Сидорук і Марини Мартинюк, як вони особисто сприймають перебіг адміністративного реформування, чого вартувало досягти згоди для Карасинської та Сошичненської громад у питанні творення ОТГ, та що це дасть у підсумку сільським жителям?
Для спільного існування децентралізація – це вигідно!
Перша наша співрозмовниця неодноразово очолювала чималу Карасинську громаду. Саме за її головування, з 2015 року селяни і розпочали втілювати реформу на власних теренах. Тож радісний пост Світлани Сидорук у соціальних мережах про перемогу карасинців на цьому шляху став своєрідним підтвердженням, що зроблена робота – не марна.
– Дійшли згоди з Сошичненською громадою про об’єднання. Тепер треба проходити процедуру так, як це передбачає перспективний план, і погоджувати всі нормативні рішення.
Були певні побоювання, що нам не дозволять утворення ОТГ на базі двох сільських рад, бо кількість населення менше чотирьох тисяч. Однак у ході консультацій ідеолог реформи Валентин Малиновський дав зрозуміти, що такий варіант можливий. Тож рухаємося далі. Наразі створена робоча група від представників Карасина і Сошичне. Коли остаточно завершиться процес об’єднання, я не можу сказати. Шлях нам доведеться пройти важкий – це не місяць, і не два. Та, на мою думку, з оформленням документів не слід затягувати, а робити все якомога швидше, адже тепер формується бюджет. І вибори в усіх громадах, які дали згоду на добровільне об’єднання, можуть бути оголошені ЦВК будь-якої миті. Конкретні дати не беруся назвати, але що вони відбудуться в поточному році – це 100%. Не варто перейматися людям і тим, як вони житимуть у проміжку між цими подіями. Безвладдя точно не настане. Повноваження сільських рад продовжуються, бюджети Карасинської, Сошичненської сільрад залишаються на місцях. Це ціла процедура, котра не робиться за один день. Все закінчується автоматично лише після того, коли буде поданий весь пакет документів обласною адміністрацією в ЦВК. Тоді — на вибори. Опісля ми вже існуватимемо як об’єднана громада.
За словами Світлани Макарівни, децентралізація іде просто семимильними кроками. Якщо раніше більшість не хотіла чи сумнівалася об’єднуватися, то сьогодні часу на затягування процесу вже немає. На її погляд, для спільного існування дана реформа – вигідна. Бо українці ніколи не були господарями. Над ними завжди існувала бюрократична радянська система влади, що розглядала людей як гвинтиків системи, пригнічувала їх здатність до глобального творчого мислення. Наразі створюється інший принцип, де ти маєш приймати рішення і нести відповідальність за його наслідки самостійно. Однак втілювати його почасти непросто, тому що в суспільстві панує тотальна зневіра до будь-яких державних ініціатив.
– Складно було приймати рішення. Коли ми вже його погодили, Стобихівка каже: “Навіщо ви його прийняли, чому ви туди ідете?”. Люди не хочуть розуміти, що таке децентралізація. Вони займаються звичним: пасуть корови, сіно гребуть, молотять. Їм не потрібні ні ці збори, ні сесія. Людей зрозуміти можна. До того їх спонукала існуюча система. Вони не вірять, що їхня думка щось змінить. А даний механізм, якщо він працюватиме, зробить кожного громадянина активним творцем власного життя. В майбутньому сама громада зможе впливати на керівників. Головні в ОТГ будуть депутати – тобто представники населення, бо вони ділитимуть бюджет, а голова виконуватиме роль менеджера, який шукатиме шляхи реалізації коштів. В цьому і суть реформи, що вона залежатиме від людини. Де менеджер хороший, дбатиме за громаду, то досягнуть успіху. Коли працюватиме лише на власну кишеню, то нічого путнього з того не буде. Але хай тоді не вибирають такого голову ОТГ. Сьогодні ОТГ працюють в зовсім інших вимірах. Яскравий приклад на Волині – Дубівська територіальна громада, де замінюють вікна у школах, ремонтують дороги, і все самі, не йдуть просити гроші в район. А в нас що? Ось у Воєгощі реконструюють стадіон, то вони змушені вибивати гроші частинами, а поки їх немає — все роблять своїми руками. Чому так трапилось, спитаєте? Через те, що система неправильна. Іди до дядька, погоджуй щось. Потому чиновники приїдуть в Карасин чи Верхи і керують: “Ви тут таке вікно поставте, там інакше”. Скажіть, там ідіоти живуть, чи як? Господар має сам визначати, що йому робити і як. Дайте йому фінанси. Але він має нести за це відповідальність. А ми говоримо про якісь дурні речі. На Волині один Камінь-Каширський район, який абсолютно без ОТГ. Всі думають, що ми житимемо і далі так? Я просто не розумію логіки. Якщо звичайні люди вже впевнилися, що децентралізація – це вірний шлях, і дивуються, чому в нас така реформа не розпочалася 10-20 років тому, коли наша держава, представники європейських країн, міжнародні експерти визнають позитивні зрушення, то навіщо сумніватися? До прикладу, два роки тому з карасинців у Польщі ніхто не був, зараз – вже третя частина села. Люди бачать, що в Європі інакше живуть. Там не говорять щодня про владу, вона просто виконує свої функції. А в нас вона існує, щоб чиновники могли керувати мізками населення, “відмивати” якісь кошти, користуватися автомобілями, благами. А децентралізація руйнує цю систему. Через те є опір. Але наразі говорити про те, що ми повернемося кудись назад – неправильно. Багато хто побоюється, що після об’єднання втратять соціальні допомоги. Так, це зміниться. Прийдуть гроші в ОТГ, і розподілення їх буде більш приземленим. Тобто, інші бачитимуть, що ось ця людина має пилораму, п’ять автомобілів, і ще й соціальну. Або коли двоє людей сидять, нічого не роблять і їм платять по п’ять-десять тисяч. А той, хто працює постійно на державу (вчителі, лікарі, заробляють зарплату, платять податки), жодної копійки допомоги не отримують. Ну це нонсенс. Система просто перевернута догори дригом. Звісно, що їм це буде не подобатись. Тому люди вимагатимуть соціальної справедливості, чесного розподілу коштів за принципом: якщо ти дійсно цього потребуєш – отримуй, — наголосила пані Світлана.
Винними в тому, що на теренах Камінь-Каширщини децентралізаційна реформа дала збій і тут ще й досі не відбулося об’єднання громад, співрозмовниця бачить керівників району і сільських голів. Вони, вважає Світлана Макарівна, не донесли інформації людям так, як потрібно.
– Якби вони розповідали в ЗМІ, говорили з людьми, організовували збори, ситуація була б інакшою. Чому в інших вийшло, а в нас ні? Багато хто з голів каже: “Яке об’єднання добровільне, якщо нас силою змушують?” Де силою, ти виконай закон! Закони приймають не для того, щоб вони просто існували. Є повноваження кожного сільського голови, голови адміністрації – виконання законів України. В чому вони полягають? Треба проводити роз’яснювальну роботу. Тобто говорити людям, що є такий закон, ви маєте на це право, можливість. Якщо вам не подобається перспективний план, ви можете вносити свої пропозиції. Але робіть щось. Добровільно – не означало просто сидіти і споглядати. Треба було працювати. Завжди виграє той, хто іде перший. Йому в дечому важче, але він пішов і пішов. Так, можна було помилятися і думати три роки назад, але сьогодні…. Мені шкода, що ми втратили цей час. Шанс на нормальне життя мають усі, просто потрібно його реалізувати. Ніхто вас не буде підганяти, треба працювати. Я вам 100 відсотків даю, що коли б ми ішли по добровільному плану, наші камінь-каширські громади приєднали б і інших з сусідніх районів, — підсумувала Світлана Сидорук.
До об’єднання готові, але не всі
На початку цього тижня минув кінцевий термін, коли представники сільських, селищних і міських рад могли добровільно створити об’єднані територіальні громади та отримати державне фінансування на розвиток вже з наступного бюджетного року. На превеликий жаль використали свій шанс не всі. До прикладу, в нашому районі з п’яти ОТГ, що передбачені перспективним планом, поки що постане тільки одна – Сошичненська, і то не в повному складі (окрім згаданих Карасина та Сошичне сюди мали увійти Нуйно, Залісся, Качин, Стобихівка і Личини, та вони проти, чи продовжують сумніватися). Щодо решти, то їх також очікує об’єднання з настанням 2018 року, адже скасовувати реформу ніхто не планує. Але це буде зовсім інша ситуація, де залишені без підтримки ззовні території, фактично цілий рік шукатимуть будь-які способи, щоб вижити. Кому вдасться втриматись на плаву? Ось питання.
Свою відповідь на те, чому в нашому районі об’єднавчі процеси просуваються так в’яло, має теперішній Карасинський голова Марина Мартинюк. Вона вважає, що багато її колег свідомо затягують з реформою, бо бояться втратити свої робочі місця.
– Позиція більшості тутешніх сільських голів – якомога довше протримати себе на посаді. Посадовими особами свідомо не донесена достовірна інформація до населення про саму методику і наслідки об’єднання, до чого приведе ця реформа. Відповідно, люди не підтримали її. Хоча ще раніше нам було сказано, що сільські голови, які на сьогодні діють, без виборів згідно з договором перейдуть старостами. Обиратиметься лише голова ОТГ. Створені такі умови, коли не потрібно боятися об’єднання. Місце робоче не втрачається. Об’єднується громада, працівники сільської ради автоматично займають інші посади, — зазначила Марина Андріївна.
Отож, головний аргумент, озвучений Мариною Мартинюк і Світланою Сидорук, незважаючи на деякі особисті варіації, є спільний – за весь період провадження реформи її інформаційний супровід бажав кращого. Значна частина населення так до пуття і не усвідомила, що ж в результаті позитивного принесе децентралізація для них особисто. Навпаки, невідомість породила багато припущень і міфів. Хто ж винен у провалі, а відповідно, що сільські ради не отримають додаткові фінансові надходження в прийдешньому 2018 році? Відповісти на це питання однозначно на даний час — доволі непросте завдання. Без сумніву, такі важливі речі, як реформи, завжди чутливі до промахів. Особливо, коли у їх реалізації задіяні безліч суб’єктів.
– Ще з 2015 року, відколи з’явився Закон “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, ми щоденно працювали в цьому напрямку. Була проведена широка робота, організовували безліч зборів, депутати ходили в колективи, по округах, читали людям лекції, демонстрували структуру на інтерактивних дошках. Сьогодні в Карасині від старого до малого знають, що треба об’єднуватись. Бо це — єдиний шлях розвиватися, збудувати дорогу, мати нормальне медичне забезпечення, школу, село. Якби така робота була проведена в інших громадах, людям казали правду, а не перекручували факти, то реформа в районі відбулася б вже давним-давно. Наразі на Камінь-Каширщині немає жодної ОТГ. Тим самим ми втрачаємо можливість бути центром повіту, – продовжує свою думку пані Марина.
Погоджується сільський голова з попередницею і в тому, що децентралізація дозволить громадам на повну керувати всіма процесами, що відбуваються в їхніх населених пунктах. Тобто, українці нарешті стануть реальними господарями на власній землі, як це прописано в Конституції.
– Наразі в сільських рад позабирали майже всі доходи. Залишились незначні кошти, які спрямувати на реалізацію інфраструктурних об’єктів годі. Їх часом заледве вистачає на саму сільську раду, оплату праці її персоналу. В такій системі люди змушені очікувати на кошти, а не десь їх вкладати на розвиток своєї громади. Добре, що ми — така сільська рада, яка перевиконує бюджет, маємо залишки. Нещодавно співфінансували проект, робили покрівлю. Виділили 25 тисяч на ремонт доріг, самі смітники чистимо. А інші сільські ради навіть не отримують належної зарплати, бо не виконують бюджет. Всі прекрасно розуміють, що єдиний шлях вперед – це тільки об’єднання громад. Ось в Дубовому. Там все чудово, об’єдналися, отримали субвенції. Сьогодні вони за власні кошти надають матеріальну допомогу людям, відправляють дітей відпочивати. Реформа дозволить громадам вільно розпоряджатися фінансами, міркувати як жити далі. Підходити до кожного питання по-хазяйськ: чи першочергово ми ремонтуємо свою дорогу, чи спочатку організовуємо якесь виробництво, щоб селяни отримали робочі місця. Далі заробляємо гроші. І вже зароблене направляємо на ремонт дороги. Ось, що дає реформа – розвиток. Сама громада повинна думати за своє майбутнє, не очікувати, що добрий дядько вам “згори” дасть гроші і скаже робити дороги.
Шукати підтвердження слів Марії Андріївни далеко не приходиться. Достатньо поглянути, чим сьогодні живе звичайне поліське село. Картина не з приємних: занепад, роботи майже немає. Добре, якщо існує якесь приватне виробництво. Декілька десятків селян його власник може забезпечити підробітком, а решта – ліс, сезонні роботи. І жодного просвіту. Спитаєте, чи це життя? Ні – радше існування. Можливість змінити ситуацію є, та для цього людям слід нарешті вийти з депресії, гуртуватися і змінювати світ довкола себе. На словах виглядає красиво, скажете ви. Питання, яким чином все реалізувати? А це вже кожен має вирішити для себе. Ніхто не говорив, що буде просто.
– А ми бовтаємося на місці, і все через якусь незрозумілу позицію. Наразі об’єднуємося лише ми з Сошичне і Карасином. Більш ніхто згоди не дав. Що це змінює для нас? Та все. Якби за перспективним планом до 15 серпня об’єдналися всі сільські ради, то ми би отримали значно більшу одноразову субвенцію від держави, як стартову, на розвиток. А так прийде субвенція лише на дві сільські ради. Потім решта доєднається, але вже без стартової субвенції. Тобто кошти потрібно буде ділити на всіх.
– Однаково згодом такий процес відбудеться, – підсумовує Марина Мартинюк. – З 1 січня 2018 року зміниться структура фінансування, і вони просто не виживуть. Але тоді загальний міх потрібно буде розтягувати на всіх. Ось чого я найбільше боюся. Я вважаю, що це зроблено навмисно. Ми дуже багато втратили, за що потім відповідатимемо перед своїми онуками.
Олександр ПРИЙМАК.
