Непрохані гості з лісу — дикі кабани знову почали нагадувати про себе. Якщо весною від них потерпали посіви жителів Карасина і Карпилівки, то зараз почали робити шкоду вже і поблизу Запруддя.
Вепрів розводять мисливські господарства для полювання, переконані місцеві жителі. Натомість свинячі стада, які постійно мігрують, навідуються і до людських городів, щоб поласувати смачненьким — збіжжям та молодою картопелькою. Селяни занепокоєні: якщо так буде тривати і надалі, то вони залишаться без урожаю. І справді це надзвичайно серйозна проблема, навіть не проблема, а вже біда, бо розгул диких кабанів зводить працю селян нанівець. Поблизу Запруддя ми бачили результати хазяйнування вепрів: витоптані та перериті картопляні поля, витолочену озимину.
— Кабани довели людей до такого стану, що якщо влада з цією проблемою нічого не вдіє, то скоро наші селяни обіцяють дорогу перекрити, — розповідає житель Запруддя, депутат Сошичненської сільради В’ячеслав Шевчук. – Дикі свині просто знищують весь урожай на полях і щоразу все ближче до села. Наші жителі зверталися вже і в сільську раду, і кілька разів скликали сходи села, на які запрошували представника місцевого мисливського господарства “Наболоцьке”. Проте все марно, ніхто нам толком допомогти не може, всі лише розводять руками, мовляв, дикі вепри нічийні, з лісу, а це значить, що компенсувати завдану ними шкоду нікому.
У минулі роки наше видання неодноразово порушувало цю тему. Реагуючи на звернення громадян, районний депутат Світлана Сидорук під час однієї із сесій районної ради цьогоріч у квітні навіть спрямувала свій заклик до влади якось унормувати ситуацію і подбати про те, аби селяни не потерпали від “свинячого тероризму”.
На жаль, все це не принесло жодної практичної користі. Як то кажуть: “Говорили, балакали…” Чиновники та особи, які представляють приватні мисливські господарства, спромоглися лише дати декілька “цінних” порад: обгородіть парканом або застрахуйте свої посіви. Про відшкодування завданих збитків ніхто й словом не обмовився. Адже законом мисливські господарства і дичина захищені набагато краще, аніж людські посіви, тож селяни постійно у програші. Приміром, якщо підстрелиш дикого кабанця, який пошкодив усі твої посіви, то, як мінімум, маєш заплатити 10 тисяч гривень штрафу за одну особину. Все просто: дикі звірі вважаються власністю держави, тож завдана їм шкода прирівнюється до шкоди державі.
Відповідно до Закону України “Про мисливське господарство та полювання” мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, належать до природніх ресурсів загальнодержавного значення. Формально мисливські господарства викуповують їх у держави і продають ліцензії на їх відстріл, щоб покрити свої видатки за утримання і розведення. Така співпраця дає і позитивні плоди. Певно всі помітили, що популяція дичини у наших лісах помітно зростає. Адже мисливські господарства зацікавлені у тому, поголів’я звіра збільшувалося, аби у товстосумів був інтерес до полювання. І дуже добре, що природа багатіє, ліс наповнюється дичиною, сплачуються в бюджет орендна плата та податки за користування лісовими угіддями. Але водночас погано, що терплять збитки прості люди, які до мисливства не мають ніякого стосунку, яким також потрібно годувати власні сім’ї та домашню живність.
Голова Сошичненської сільської ради Ігор Волосюк розповів, що представник приватного мисливського господарства “Наболоцьке” на зустрічі із селянами радив людям самотужки подбати про безпеку своїх городів та полів, обнести їх сіткою або електропастухом. Принаймні, у сусідній Польщі фермери, які мають господарства біля лісів, зобов’язані так робити. Там, якщо кабан таки пройшов через огорожу, скликається спеціальна комісія. Підраховують збитки і виплачують компенсацію. На жаль, системи відшкодування збитків сільському господарству, завданих дикими тваринами, в Україні поки що немає. Та й відігнати дичину, вирощену змалечку при мисливському господарстві, звиклу до близькості людей, теж справа не з простих — звичними опудалами і “тарахтушками” її не налякаєш. При цьому згадують запруддівці: у давні часи дичина біля села так близько і нахабно себе не поводила. Головне ж інше. Більшість місцевого люду живе, якто кажуть, із землі. А понівечений город — це неначе перекритий один з небагатьох засобів для існування поліщуків. Депутат сільської ради Марія Шворак каже, що лише у Запрудді від свинячої навали постраждало близько десятка людських городів. До речі, на її ділянці оті “копитні” теж побували. “І що тепер робити? – думає собі пані Марія. — Пересіювати поле вже пізно, та й де гарантія, що нові рядки не спіткає доля старих! Як бути?” — розводить руками у розпачі жінка. Це запитання редакція адресує районній владі, власникам приватного мисливського господарства “Наболоцьке” і чекає оперативної та, головне, конструктивної відповіді.
Олесь Федорович,
село Запруддя.
