З 11 червня українці отримали можливість вільно подорожувати до багатьох країн Європи. Для нас це гарна можливість доторкнутися до тутешніх традицій, взяти для себе щось корисне та завдяки здобутим знанням зробити Україну успішною і заможною. Однак спочатку українцям потрібно виховати нове всебічно розвинуте покоління свідомих людей, які добре володіють іноземними мовами, швидко пристосовуються до глобальних викликів і є відкритими до інших культур. А допомогти нам у цьому спробують волонтери освітнього проекту “GoCamp”, що цьогоріч реалізовується в багатьох містах та селах України.
Днями з такою гарною місією в село Грудки завітала гостя із далекого Бангладешу Тахміна Джесмін. Протягом двох тижнів дівчина допомагатиме місцевим вчителям іноземної мови Тамарі Дудчик, Олені Стоцькій та Ірині Турковець навчати школярів розмовної англійської. Разом з дітьми вони влаштують безліч веселих розваг, співатимуть пісень, подорожуватимуть та займатимуться спортом. А ще Тахміна познайомить їх з побутом і звичаями своєї батьківщини. І, звісно, на власні очі побачить, якою є Україна та люди, що її населяють. До слова, з однією нашою традицією волонтерка вже познайомилась: зустрічали привітні грудківчани на своїй землі гостю хлібом-сіллю, з собою ж вона привезла прапор проекту, який урочисто закріпили на флагштоку біля школи разом з державним прапором України. Також цього дня журналісти районки мали змогу побувати на першому спільному таборовому занятті мовної школи та згодом поспілкувалися з Тахміною.
– Тахміно, дуже приємно з тобою познайомитись. Розкажи, що це за проект та яка його основна мета?
– Це пілотний проект. Він покликаний показати дітям, як вони можуть відкрити свою країну та зробити для неї щось краще. А також одночасно вивчити англійську. Даний проект — такий собі гарний спосіб освоїти мову і одночасно вживу поспілкуватися нею. Тобто через різні розваги, ігри ми маємо зацікавити дітей вивчати мову, привнести щось, що дасть їм поштовх для саморозвитку. Ось головна мета даного проекту. Діти мають зрозуміти, що англійська має їм теж прислужитися. Так само, як основна ваша мова — українська, хоч викладаються у вас ще німецька, польська, російська мови.
Ми розуміємо, що новий світ – глобалізований. Тому повинні вивчати англійську, вміти спілкуватися між собою цією мовою, адже хто знає в яку точку земної кулі потрапимо згодом. Наприклад, я студент чи спеціаліст в якійсь галузі, і я не повинен працювати лише в Україні. Я маю повне право рухатись вперед і представляти свою країну будь-де у світі. Адже там я можу зробити щось корисне для цього суспільства та своєї країни, а також взяти щось хороше для себе. Показати іншим, що так, я українець і ось що я вмію. І діти можуть стати першою ластівкою України на цьому шляху. Виплекати любов до англійської. Тому ми тут.
– Тобто, ти навчатимеш дітей англійської мови, водночас знайомлячи їх з традиціями, побутом інших країн? І, звісно, трішки розкажеш про свій рідний Бангладеш?
– Так. Крім навчання мовам я виконую обов’язки посла культури своєї країни. Це ще одна частина моєї роботи тут. Я намагатимусь зняти усі бар’єри для дітей, спробую зробити навчання для них зручнішим, дам їм знання про себе, свою культуру. Вони дізнаються про людей, які населяють мою країну, який одяг носять, що їдять, чим займаються. До прикладу, хільза – це наша національна риба. Я дам вам щось, а взамін дізнаюся, якою ви сприймаєте Україну, про вашу національну їжу, і так далі. Ми маємо дуже багато планів, буде весело і просто, адже це ж табір. Я не вчитель, а просто друг для дітей. Я асистуватиму ваших вчителів, підтримуватиму їх під час ігрових вправ. Думаю, що допоможу дітлахамвідчути, що так – це розвага, і ми тут для того, щоб отримувати задоволення. І діти, граючись, будуть вивчати англійську.
Буде багато занять на вулиці, веселих танців. Ми вивчимо масу цікавих пісень, разом з малечею поговоримо про те, чим займаються їхні батьки, що вони про це думають, якою бачать свою країну. Ми станемо такою собі змішаною родиною, даруватимемо подарунки одне одному і робитимемо багато цікавинок. Веселощі – це головна тема тут.
– Як тобі Україна?
– Я вперше у вашій країні. Чула, що є Україна. Але не знала, де вона знаходиться. Жодних уявлень про людей, хто вони такі. Коли я стала волонтером, то дізналася багато про вашу країну. Я просто закохалася у це село, воно таке чудове. І про людей. Думаю, що ніколи їх не забуду. Зараз відчуваю себе вже місцевою. Я маю другу родину тут, вона як рідна сестра для мене (мається на увазі директор Камінь-Каширської дитячої школи мистецтв Олена Козік, у якої зараз мешкає Тахміна – Авт.). Вона турбується про мене, ми як родичі… Це вражаюче, я люблю цю країну. Не впевнена чи згодом продовжуватиму займатися волонтерством, адже за програмою “GoCamp” волонтер приїжджає в іншу країну на два тижні чи місяць і згодом повертається назад. І це все. Але якщо я колись повернусь до цієї справи, впевнена, що буду саме тут. Це чудові люди, і чудова країна.
– Це твій перший міжнародний досвід?
– По суті, ні. Я працюю в компанії GAP (ГЕП) із Каліфорнії (США), що займається виробництвом і розповсюдженням одягу. Це міжнародна компанія, котра має офіси по всьому світу. Ми подорожуємо дуже багато. На рік, можливо, до п’яти, шести поїздок у різні країни. Там я проводжу тренінги і співбесіди, налагоджую комунікацію з людьми. Це частина моєї щоденної роботи. Так, як ми – відома компанія, що виробляє одяг, то повинні знати чи місцеві працівники отримують добру платню, чи не траплялося у них якихось інцидентів: пожеж, збоїв електроенергії, тощо; тренуємо працівників, навчаємо їхніх менеджерів принципам поведінки з підлеглими, як організовувати свій бізнес.
Це щось більше ніж просто бізнес. Ми піклуємося про спільноту, про людей, що працюють на нас, які роблять одяг для нас. Прагнемо дати їм краще життя, щоб їхні діти не були залишені. Для цього створюємо кооперативні читальні для малечі. Щоб працівники могли, ідучи на роботу, приводити з собою дітлахів, залишати їх у читальнях, де за них подбають. Аби він чи вона не відчували, що вони лише працівники. Намагаємося інтегрувати їх у суспільство, зробити більш важливою частиною соціуму, економіки. Це моє хобі.
Правда, вперше приміряю на себе роль волонтера. Знаєте, це чудовий досвід. Я приїхала вчитися, тому не боюсь труднощів. Не скажу, що була здивована, коли потрапила в Україну. Перед приїздом ми проходимо співбесіду, потому ще й проходимо тест, який показує можемо ми займатися волонтерством, чи ні. Згодом, якщо все складається чудово, тебе обирають. До приїзду ми спілкувалися з Оленою і Тамарою. Вони розповіли мені так багато інформації про Україну. Чого я боялася, так де буду мешкати. Я не могла уявити, що ці люди настільки привітні, тож чому я маю не довіряти їм, коли вони вірять мені. Це чудово. Вони дали мені так багато, що просто відчуваєш себе частинкою їх, настільки ми зріднилися за цей час. Звісно, українці і бангладешці – різні. У нас різні традиції, культура, мова. Ми більш традиційні, а ви – модернові. Та все ж. Чи б мешкала я у вашій країні? Так. Мені тут дуже подобається.
Освітній проект “GoCamp” розроблений у формі пришкільних таборів і покликаний надихнути молодь вільно володіти іноземними мовами, розвинути у них життєві вміння та цінності, навчити дітей широко мислити, виходити за рамки одної дисципліни, бачити зв’язки між різними явищами та предметами, тощо, а також сприяти позитивному позиціонуванню України в світі.
Мовні табори працюють у чотирьох напрямках: STEAM (Science, Technology, Engine-ering, ArtsandMaths) – де школярі можуть стати справжніми вченими, познайомитись з новітніми досягненнями науки, техніки, мистецтва; Global Citizenship – має на меті підготувати свідомого громадянина; Leadership and Career Exploration – тут навчатимуть молодь, як обрати майбутню професію; Sports and Health – успішна людина повинна бути здоровою і спортивною. Заняття у даному таборі сприятимуть поглибленню знань про те, що таке здоров’я, а волонтери і вчителі пропагуватимуть серед школярів здоровий спосіб життя.
За словами вчителів-мовників Грудківської ЗОШ Олени Стоцької та Тамари Дудчик, їхня школа обрала саме спортивний напрямок. Кажуть, що самотужки втілити такий проект непросто, але Тахміна дуже допомагає їм під час занять.
– Тахміна — комунікабельна, постійно розмовляє. Ви бачите, як одразу порозумілася з нашими дітьми. Для малечі це поки що диковинка, вони раніше не мали змоги почути живу мову. Ми задоволені, що доєдналися до цього проекту, – розповідають вчителі. –Розрахований проект на два тижні. За цей час разом з дітьми будемо потрохи удосконалювати англійську мову, адже живого спілкування нам справді не вистачає. Ще хочемо познайомити нашу гостю з традиціями села, місцевою кухнею, краєвидами.
Олександр ПРИЙМАК,
фото автора.
