Майже п’ять років тому ШВИДКУ медичну допомогу в Україні перетворили на ЕКСТРЕНУ. Заміна цих двох понять покликана була не просто сприяти оперативності доставки хворих до лікувальних закладів, а й, загалом, покращити якість надання послуг населенню цією ланкою охорони здоров’я.
Про те, як вплинула реформа на роботу служби та які позитивні і негативні моменти вона принесла, запитуємо у старшого фельдшера Камінь-Каширського відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Любові Глушнюк (на фото).
– Любове Федорівно, чи відчуваєте Ви зміни після реформування?
– Відзначу, що зміни дуже позитивні. Сьогодні ми не маємо жодних проблем із забезпеченістю медпрепаратами. Вдосталь потрібної апаратури: дефібриляторів, кардіографів, глюкометрів. Нарешті вдалось забути про одвічну проблему – брак кисневих балонів. Оновлений технічний парк, а саме придбано два автомобілі. Звісно, незначні проблеми із транспортом поки є по сільських пунктах; тут він застарілий, часто потребує ремонту. Та, думаю, що й ці неприємності з часом владнаються.
Наші швидкі – така собі пересувна лабараторія, оснащена усіма засобами, аби надати хворим потрібну, а головне якісну медичну допомогу. Прогрес досить відчутий. Все частіше люди дякують нам за турботу. Щиро дивуються, що у даний час медицина, навіть у нашому Камінь-Каширському районі, перебуває на такому високому рівні,.
– Розкажіть, будь ласка, детально про функцію, яку наразі виконує екстрена медицина.
– Ключові функції залишилися незмінними. Як і раніше ми цілодобово обслуговуємо виклики громадян та оперативно доставляємо хворих до найближчих лікувальних центрів, де вони вже отримують спеціалізовану допомогу. У вкрай важчих випадках (ампутація пальців, кистей рук, кінцівок), здійснюємо перевезення постраждалих також і до більш віддалених медичних закладів – Ковеля чи Луцька.
Однак, якщо колись доводилось виїжджати абсолютно на усі звернення хворих, то тепер вони чітко структуровані на екстрені і неекстрені. Поясню, що це означає: людина скаржиться на болі в серці чи у животі, тиск більше 200, на температуру у дитини понад 40 градусів, трапилась травма чи ДТП – це все екстрені виклики, на котрі працівники служби повинні відреагувати у найменш короткий термін. У місті час прибуття до хворого відтепер складає не більше 10 хвилин. У сільській місцевості, особливо в зимовий період – не більше ніж 30. Неекстрені: головні болі, тиск менеше 200, фізіологічні пологи, вегето-судинні дистонії, тощо зазвичай обслуговуються при наявності вільного транспорту, але не пізніше однієї години.
Наше основне завдання – це приїхати, перевірити ступінь тяжкості випадку і надати допомогу. Оцінка складності випадку відбувається саме на місці. Розумієте, зазвичай отримана інформація не дає повної картини стану хворого. Інколи виклики є безпідставними: людина має незначні проблеми із здоров’ям, що не підпадають під категорію екстреної госпіталізації, або ж хтось просто вирішив пожартувати.
– З якими труднощами доводиться зіштовхуватись під час роботи?
– Якщо раніше у сільській місцевості швидку викликали лише тоді, коли місцевий фельдшер огляне хворого, то сьогодні можуть телефонувати всі. Це створює певні незручності. Часом буває, що пацієнти поводять себе досить агресивно, тоді ми намагаємося відсторонитися від таких проявів агресії, хоча це й непросто (яскравим прикладом є наша обласна статистика, коли в спеціалістів екстреної медицини стріляли, кидались холодною зброєю, навіть вбивали), викликаємо поліцію і лише по їх приїзду починаємо огляд хворого.
Інколи хворі, які потребують госпіталізації, після отримання медичної допомоги відмовляються їхати до лікарні. Якщо людину не вдається переконати, цей факт фіксується документально, після чого відмовник та свідки підписують папери. Згодом така людина знову викликає швидку, але ми за інструкціями не можемо оперативно відреагувати на сигнал біди, бо допомога вже була надана. Звісно, якщо ситуація аж надто критична, порятунок життя хворого ставится на перше місце.
Вистачає й досить абсурдних випадків, коли, прибувши на виклик, лікарі застають цілком здорову людину, яка просто вирішила задарма проїхатися до лікарні на плановий прийом, тощо.
Певні труднощі залишаються у плані співпраці з іншими службами, особливо з місцевою поліцією. До прикладу, отримуючи виклик про смерть людини, ми, фактично, вирушаємо у невідомість. Поліція має приїжджати нарівні з нами, або ж за кілька хвилин потому. Та найчастіше прибуття поліцейських доводиться чекати до двох годин.
Погодьтеся, ми ж не будемо сидіти і охороняти трупів. Також машина швидкої допомоги не повинна доставляти трупи до моргу, бо це функції поліцейських.
Щоразу ми наражаємо своє життя на небезпеку, працюємо в повній незахищеності, адже у потрібний момент поліції зазвичай поряд немає. Більш стабільна ситуація у плані ДТП, тут наші служби діють синхронно. Хотілося б покращити цю роботу. Але поки маємо те, що маємо.
Олександр Приймак.
