І справді, де взялися братики? Ніби й не варто задавати такого питання: усі знають цю непримітну рослину. Та чи все знають? Мабуть, ні. А поки зупинимось на загальновідомому.
“Братики” – саме так звикли в народі називати фіалку триколірну. А ще ця лікарська рослина пойменовується як братки трибарвні, братки триколірні, брат-і-сестра, в медицині – Viola tricolor. Квітка в неї і справді триколірна: пелюстки її вгорі темно-сині або фіолетові, внизу – жовті, по боках – світлі, іноді білі, чим і відрізняється від фіалки запашної, пелюстки в якої всі фіолетові. Різниться ще й тим, що вона не має фіалкового запаху.
Ростуть братки трибарвні по лісах, між кущами, нерідко сусідять з фіалкою запашною. Трапляються й на полях, перелогах та на пагорбах. Можемо зустріти їх і на звичайній грядці. Найбільш поширені в північних районах нашої країни, в Курській області Росії, тобто на колишніх українських землях.
Це однорічна або дворічна рослина. Стебло просте, гіллясте, тригранне, дудчасте, дещо облиствлене, покрите разом з листками короткими волосками, часто лежаче, а до верхівки – прямостояче. Цвіте з квітня по жовтень. З лікувальною метою її збирають не пізніше червня, коли вона ще радує квітами. Завдяки вмісту в ній алкалоїдів віоліну та сапоніну, каротину й вітаміну С (29 %), фіалку триколірну застосовують у вигляді відварів, настоянок та порошку при золотусі, екземі, чиряках, різних висипах, ревматизмі, артриті, подагрі тощо. Такий широкий спектр лікувальних властивостей, можливо, й спричинився до назви – братики. Та пошукаємо й інших причин.
Наші співвітчизники жили за законами природовідповідності, берегли природу та в усі часи сповідували принципи високої моралі, порядності, вірності заповітам предків, а також в міжособистісних стосунках, надто між юнаком та дівчиною, чоловіком і дружиною; всіляко засуджувалась зрада та, либонь, найбільшому осудові піддавався інцест. Проблеми педофілії, одностатевих стосунків нині мусуються в значній кількості кіно- і телепродукції, що, на мою думку, не стільки виступає пересторогою для таких злочинів і збочень, скільки привертає увагу до цих ганебних явищ і таким чином мимоволі сприяє їхньому поширенню серед морально нестійких людей. Питання інцесту менше привертає уваги. Нині воно, здається, взагалі залишилось поза нею. Хоча наших предків питання статевої близькості між батьками та дітьми, братами та сестрами дуже турбувало, особливо в часи воєнного лихоліття, нападів ворогів на українські села та містечка, коли багато дітей залишалось сиротами, які, поневіряючись поміж чужими людьми, чужими територіями, забували, де вони народились, від кого походять або й узагалі не пам’ятали таких відомостей. Старші намагались повернути молодому поколінню родову пам’ять. Цьому сприяли бесіди з конкретними людьми, різні перекази та легенди. Та понад тим стояла пісня. Свідченням цьому є поширення по всій Україні пісень-балад про статеву близькість між братом і сестрою та означення її як тяжкого смертного, непрощенного гріха.
Відомо: в українців здавна існує звичка давати рослинам, деревам назви живих істот і навіть людей – орлики, півники, зозулинці, косарики, іван-чай, петрів батіг і т.ін. Вочевидь, за кожним з таких пойменувань стоїть якась властивість чи історія. А що ж стоїть за назвою братики?
Можливо, якась прикметна історія трапилась в часи, коли наші землі спустошували орди турків і татар, коли стогнала-ридала Україна, що нічим прожити.
Ой витоптала орда кіньми маленькії діти.
Малих потоптала, старих порубала,
А молодих, середульших в неволю забрала.
Принаймні до такого припущення нас спонукає поширена колись на волинському Поліссі пісня-балада, пісня-легенда “Йшов Ванюша потайком”, записана автором 1976 року від світлої пам’яті Тетяни Гаврилівни Мартинюк у селі Видричі.
Молодий парубок, у якого “жупан дран”, крадькома добирається в рідні краї, ймовірно, з турецької неволі, по дорозі заходить до шинку. Нашу увагу привертає діалог, що відбувається між ним та господинею закладу:
– Шинкарочко молода, /2
Дай горілочки й вина.
– Я горілочки не дам, /2
Бо у тебе жупан дран.
– Хоч у мене жупан дран, /2
Та у мене грошей збан.
– Як у тебе грошей збан,/2
Я за тебе дочку ддам.
Ддам за тебе дружичку, /2
Ще й вірную служичку.
Наведена розмова характеризує не лише “шинкарочку молоду”, а й оточення, де правлять бал гроші. Саме вони й визначили поведінку героїв твору. Гроші вплинули також на перебіг наступних подій, які чинилися поспіхом: “У неділю вінчали, в понеділок спати клали”. Тому лише під час першої шлюбної ночі молоді люди дізнаються, хто вони, якого роду та звідки. Виявляється, що “з села селяни” і обоє “Карпляни”, тобто Ванюша – Карпів син, а Марійка – Карпова дочка.
“Бодай попи пропали – /2
Сестру з братом звінчали !” –
пісня найперше виносить присуд священнослужителям, які повинні бути охоронцями та оборонцями суспільної моралі. Поспішила й шинкарка, і самі молодята, що зазнали випробувань сирітства. Як мовилось вище, у відповідності до вірувань наших предків та за законами народної моралі інцест (кровозмішування близьких родичів) вважався колись непрощенним, смертним гріхом. Ванюша й Марійка, не відаючи, що вони – брат і сестра, вступили в інтимний зв’язок і тому розплачуватися за це повинні саме вони. А розплата надзвичайно сувора. Як свідчить текст твору, бідні діти навіть не мають права на життя, тож єдиним виходом для себе вважають смерть. Однак з таким гріхом вони не можуть навіть померти:
– Поберімося за ручки /2
Та й біжімо до річки.
Річка каже: “Не втоплю!”/2
Господь каже: “Не прийму!”
Вирішили шукати порятунку в лісі. Проте й там його не знаходять:
Звірі кажуть: “Не з’їмо!”/2
Господь каже: “Не прийму!”
Отже, коло замкнулося. Де ж вихід?!
Брат і сестра його знаходять: вирішують власним трагічним прикладом попередити наступні покоління:
Побіжімо в чисте поле /2
Та й розсіймося травою,
Будуть люди траву рвати,/2
Нас з тобою споминати:
“Ой то тая травиця,/2
Що то братик-і-сестриця”.
Зустрівши в лісі чи в полі цю непримітну рослинку, що має назву братики, або брат-і-сестра, чи використовуючи її для зцілення, пригадаймо знічев’я і цю прекрасну пісню-баладу про жертовність молодих людей, “із села селян”, – людей з високою і щирою душею і не менш високою мораллю.
Балада “Йшов Ванюша потайком” є водночас і піснею-застереженням з глибоким виховним підтекстом, тому ця тематика набула широкого поширення на всіх теренах України, а також у Білорусі, про що пише Іван Франко у своїх “Студіях над українськими народними піснями”. У розділі “Турчин купує сестру-полонянку” аналізує пісню “Ходить турчин по риночку”. Героями твору є Калярові діти – брат і сестра. Не знаючи, хто вони і звідки, також поспіхом вступають у шлюб. Рятує їх від кровозмішування те, що брат іде грати в карти, а, повернувшись пізно, розпитує бранку про її походження і дізнається приголомшливу правду про їхній кревний зв’язок. Він благає сестру:
– Проси Бога – та й я буду, серце моє!
Що я з тобов нічку не спав, гей, море мре!
Що я з тобов гріху не мав, серце моє!
Як бачимо, навіть сам факт вінчання близьких людей турчин сприймає за тяжкий гріх та просить сестру вимолити йому у Бога прощення.
Можна припустити, що і волинський, і галицький варіанти були створені в час, коли в Україні після нападів ординців було багато сиріт, які не знали про долю своїх рідних і могли, як і герої розглядуваних пісень, так само поспішно вступати в шлюб, не знаючи правди один про одного. Обидва твори об’єднує спільна ідея: інцест – це смертний, непрощенний гріх, а тому перед вступом у шлюб треба знати походження обраниці (обранця).
Цією ідеєю перейнята й балада “У Києві на ринку” (“У Києві на ринку п’ють козаки горілку”), поширена колись на Звенигородщині, вітцівщині Тараса Шевченка. Поет захоплювався нею та знав кілька її варіантів. За спогадами М.Білозерського, він серед інших співав її на весіллі П.Куліша 1847 р. в селі Мотронівці коло Борзни. Під час вечірки з приводу обрання М.Костомарова професором Київського університету (червень 1846 р.) його гості так само захоплено слухали у виконанні Генія пісню “У Києві на ринку п’ють козаки горілку”. Текст та мелодію одного з варіантів записав і опублікував М.Лисенко.
Пісня за змістом та розгортанням сюжету близька до поліського варіанту: те ж усвідомлення гріховності їхнього чину та сподівання на прощення внаслідок молитви за них людей:
Ходім, сестро, ярами,
Розсіємось цвітами; /2
Ой ти будеш синій цвіт,
А я буду жовний цвіт; /2
Будуть люди цвіти рвать,
Із нас гріхи ізбирать. /2
Ходім, сестро, горою,
Розсіємось травою. /2
Будуть люди косити,
За нас Бога просити: /2
“Да чи се ж тая травиця,
Що з братиком сестриця?”
Порівнюючи варіанти балади з Полісся та Звенигородщини, відзначаємо спорідненість змісту та форми, однак не можна оминути й деяких відмінностей. У поліському варіанті показано глибоке душевне сум’яття героїв через вчинений ними, хай і несвідомо, непрощенний, смертний гріх та намагання спокутувати його ціною власного життя й застерегти від цього прийдешні покоління. У варіанті із Звенигородщини бачимо лише бажання випросити собі прощення у Бога молитвами людей.
Як бачимо, стільки таїни міститься в назві звичайної рослинки! Треба тільки вміти її прочитати… І передати іншим.
Пригадую, як на одній із виховних годин я проспівала пісню-баладу “Йшов Ванюша потайком” своїм луцьким школярикам та спільно з ними детально проаналізувала її зміст та засоби вираження головної думки твору, спираючись на народні вірування й традиції, історичний контекст. За кілька днів ми пішли на екскурсію до лісу і, на своє здивування, помітила, як мої вихованці, зустрічаючи братики на своїй стежині, оминали їх, не дозволяючи собі наступити на квітку.
Олександра Кондратович,
фольклорист, етнограф, почесний краєзнавець України.
