Солдат зумів відвоювати своє чесне ім’я
Смерть та страх на війні надовго карбуються у пам’яті. Адже те, коли людина стоїть на межі життя і смерті, важко викреслити із спогадів. Той, хто на власні очі бачив жахіття війни, по-справжньому розуміє як зараз складно колишнім солдатам адаптуватися до мирного життя. Бо бої, пронизливий свист куль та снарядів, передсмертні крики бойових побратимів приходять до них навіть у сні. Удвічі важче тим, кому судилося вирватися з полону, витерпівши знущання та насмішки ворога. Залякані, деморалізовані, юридично необізнані ці колишні воїни АТО вже на мирній території не завжди самотужки спроможні відстояти свої права та заслуги перед державою у кабінетах чиновників, які взяли на себе право вільного тлумачення законів. Доля бійця 51 бригади Володимира Борзіна — яскраве тому свідчення… Наш кореспондент познайомився з ним у районному військовому комісаріаті. Солдат ще й досі про пережите на Донбасі згадує, як про страшний сон. Тому він й не захотів у деталях розказувати про те, що бачив на фронті.
— Не хочу про війну згадувати, потрохи вона почала відходити з пам’яті. Тому не ятріть мені душу, не змушуйте пригадувати її знову, — сказав Володимир, нервуючи.
Донедавна через чиюсь бюрократичну помилку Володимир Борзін мав проблеми із законом, його розшукувала військова прокуратура. А історія цього солдата банальна. Народився він у Личинах. Звичайний селянський син, привчений до постійної праці на мирній землі. Він вирощував на ній городину, сіяв збіжжя та садив картоплю. Коли на Донбасі спалахнув збройний конфлікт, солдат одним із перших у 2014-му отримав повістку, обійняв рідних і пішов боронити Україну від російських військ та різношерстих озброєних банд. Служити йому довелося сапером в 51 окремій механізованій бригаді. Зовні Володимир Борзін наче нічим особливим не виділяється — середнього зросту, худорлявої статури, з примруженим поліщуцьким поглядом на світ. Та за плечима у нього героїчний майже піврічний шлях оборони рідної землі, невимовне щосекундне напруження багатогодинних боїв, кров і піт війни, виконання бойових завдань, і найстрашніше — полон. Адже у вересні 2014 року його з товаришами через помилку офіцера, який неправильно зорієнтувався на місцевості, захопили під Іловайськом російські найманці. На щастя, у неволі солдат Борзін томився недовго. Після допиту окупанти передали його представникам Червоного хреста, які й доставили воїна на підконтрольну Україні територію. Здавалося, стражданням мав настати кінець, але поневіряння захисника України продовжилися вже на мирній рідній землі. Після Іловайська боєць втратив всі документи, і коли з’явився у свій підрозділ, командири порадили йому їхати додому та відновлювати їх. Він так і зробив, повернуся у рідне село. А за деякий час туди прийшов лист з військової прокуратури, що він самовільно залишив свою військову частину і за цим фактом ведеться слідство.
— Не для того наші земляки воювали за Україну, щоб їх за таке судили. Так, певний час хлопець виготовляв втрачені документи, реабілітацію проходив. Закрутилося, заплуталося. Всі ж знають, яка це затяжна процедура. Просто гріх робити з таких, як він захисників України, злочинців лише за те, що послухав своїх командирів і приїхав додому, — акцентує голова Личинівської сільської ради Іван Шепшелей, який взявся допомогти воїну АТО.
Ще минулоріч на адресу Личинівської сільради прийшов лист із Головної військової прокуратури, у якому армійські прокурори зверталися до всіх військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місце служби, з пропозицією скористатися шансом повернутися до повноцінного життя і добровільно з’явитися у свою частину та пояснити причини відсутності на військовій службі.
— Я зустрівся з Володимиром Борзіном та показав йому цього листа, — говорить Іван Шепшелей. — А він мені розповів про себе, і як все було насправді. Стало зрозуміло, що хлопець не винуватий та всі обвинувачення проти нього надумані. Після нашої розмови він поїхав у місто Володимир-Волинський у свою військову частину. Там йому видали відповідну довідку, в якій пояснювалася причина його відсутності. Її ми і відвезли у Луцьк у військову прокуратуру. Владнати всі юридичні аспекти нам допомогли волонтери, зокрема, адвокат Василь Нагорний, який вже мав справу з подібними випадками. І ось маємо результат — звинувачення зняли. Головне нашому солдату повернули чесне ім’я.
Те, що цей боєць офіційно вже зміг демобілізуватися, підтвердив і військовий комісар району Віталій Михайлов. До речі, вже готуються, як нам розповіли, документи про видачу йому посвідчення учасника АТО.
— На війні буває всяке, — додає Віталій В’ячеславович. — Від помилок ніхто не застрахований. На плечі бійців першої хвилі припав найважчий період збройного протистояння на Донбасі. Чимало з них, у тому числі й 15 жителів Камінь-Каширського району, з певних обставин самовільно залишили частини. Тим не менше, для мене особисто всі вони є героями. У той час, як хтось вдома штани протирав, вони взяли до рук зброю і стали на передній рубіж оборони своєї землі. Тому вони теж мають право на захист свого чесного імені та на всі права, які держава задекларувала для цієї категорії військовослужбовців. І держава наразі їм такий шанс надала.
Олесь Федорович.
