Для кожного віруючого християнина храм Божий є місцем, де можна помолитися, покаятися в гріхах, відшукати душевний спокій. Саме в церкві людина приймає хрещення, щоб іти по життю згідно з Божими заповідями. Енергія, що живе в кожному храмі, несе світло та умиротворення… Нашим читачам було б дуже цікаво дізнатися, що являє Храм для кожної людини згідно з канонами церкви, яке його призначення, коли богослужіння почали звершуватися в церквах? Адже всі знають, що в часи свого земного буття Ісус Христос ніс своє світле вчення, подорожуючи світом, і християнських храмів у їхньому сучасному вигляді тоді не було. Про це та інше журналістам нашої газети повідав у черговому інтерв’ю речник Камінь-Каширського благочиння отець Сергій Михалюк
— Зі священної для християн книги Біблії, зокрема, зі сторінок Старого Завіту ми дізнаємося про те, що Сам Господь через пророка Мойсея дав повеління спорудити перший старозавітній храм, який називався Скінія, — розповідає отець Сергій. — До цього часу особливих храмових споруд, як таких, не існувало. Варто зауважити, що перші Богослужіння розпочалися на землі ще в Раю після створення наших прабатьків Адама і Єви. Ці прояви Богошанування полягали у вільному прославленні Творця та безпосередньому спілкуванні з Ним.
Після гріхопадіння людям потрібно було ще більше молитися до Господа, благаючи про своє спасіння та Його милість. В Богослужіннях перших людей, крім молитов, Господь встановив Жертвоприношення, яке мало нагадувати про те, що, все, чим користується в земному житті людина, належить Богу.
Спочатку Богослужіння проводилися просто неба, не було ні храмів, ні священних осіб. Люди приносили жертви Богу, де бажали і молилися такими молитвами, які підказували їм власні почуття та духовний настрій.
З влаштуванням Скінії були згідно Божого повеління обрані священні особи ( первосвященик, священики і левіти), були визначені жертви на різні випадки і встановлені свята.
В часі правління царя Соломона був збудований на горі Моріа перший постійний Ієрусалимський храм.
Христос-Спаситель під час Свого земного життя, як свідчить Євангеліє,навчав поклонятися Небесному Отцеві на будь-якому місці, але Сам часто відвідував старозавітній Ієрусалимський храм, як місце особливої благодатної Божої присутності, проповідував в ньому та піклувався про порядок в храмі.
Так само робили і апостоли Христові, поки не розпочалися відкриті гоніння на християн.
Книга Діянь Апостольських розповідає про те, що в часи апостолів були особливі місця для зібрань віруючих та для здійснення таїнства Причастя. Це були перші християнські новозавітні храми, де богослужіння проводили поставлені на те через Рукоположення у Таїнстві Священства єпископи, пресвітери (священики) та диякони.
— Отче Сергію, кожен храм має своє ім’я святого, в день якого і відзначається храмовий празник. Багатьом нашим читачам цікаво, яким чином Церква обирає святого угодника, в честь якого невдовзі постане церква?
— Кожен православний храм присвячується Богові, традиційно носячи ім’я в пам’ять тієї чи іншої священної події чи угодника Божого. Наприклад: Воскресенський храм, Троїцький, Преображенський, Благовіщенський, Покровський, Іллінський, Михайло-Архангельський, Петро-Павлівський та інші. Якщо в храмі влаштовують декілька Вівтарів, кожен з них освячується в пам’ять особливої події чи святого, і такі храми називаються Соборними.
Зазвичай буває так, що православна громада, яка має намір будувати храм, сама на Парафіяльних зборах вирішує, яке ім’я буде носити їхня святиня. Але це відбувається з благословення правлячого єпископа, який і сам може запропонувати той чи інший храмовий празник. Трапляється й так, що якась одна заможна людина має намір сама на власні пожертви збудувати Дім Божий. В такому випадку благодійник знову ж таки з благословення правлячого єпископа може обрати, в честь якого угодника Божого постане майбутній храм.
— Здавна для храму обиралося особливе місце. Звісно ж, сьогодні церкви будують там, де дозволяють місцеві органи влади, втім і у давнину, й сьогодні перший камінь храму не закладають будь-де.
— Із Церковної історії ми дізнаємося про те, що перші три століття існування на землі Церкви Христової на християн постійно влаштовували гоніння, тому перші послідовники Христа були змушені збиратися на Богослужіння в таємних місцях, таких, як, наприклад, катакомби. Там на могилах мучеників і звершували Таїнство Євхаристії – святого Причастя.
У 313 році було видано Міланський едикт, згідно постанови котрого Християнство ставало дозволеною релігією. З цього часу християни розпочали без жодних перешкод влаштовувати свої храми – місця спільної молитви та звершення Богослужінь. Будувались храми на могилах мучеників і освячувалися на їхню честь. Використовувалися також зручні приміщення, які жертвували багаті та знатні християни. З часом християнство все більше поширювалося серед людей і язичницькі капища приходили в запустіння, тому бувало й так, що ці приміщення також облаштовувалися під храми, освячувалися, і там звершувалися Богослужіння. Для будівництва православних храмів наші благочестиві пращури вибирали найбільш живописні та зручні для цього місця – намагалися все найкраще принести в жертву Богу. На даний час, дійсно, храми будують там, де дозволяє місцева влада. Але православні громади намагаються вибирати та просити такі місця, щоби було зручно добиратися до храму з будь-якого куточку парафії. Бували випадки, що для влаштування храму використовувалися занедбанні приміщення колишніх колгоспів чи інших споруд. Тут варто зрозуміти одну просту істину, що Святий Дух освячує всяке місце і очищує його від будь-якої скверни.
— Що являє собою будівля храму? Ми знаємо, що він складається з кількох частин, в деякі з яких прості люди не заходять.
— Ми вже говорили про те, що Сам Господь ще в Старому Завіті через пророка Мойсея дав людям вказівки, яким повинен бути храм для Богослужіння. Новозавітні православні храми влаштовуються за зразком старозавітного. Як старозавітній храм (спочатку – Скинія) ділився на три частини: Святая Святих, Святилище і Двір, так і православний християнський храм ділиться на три частини: Вівтар, Середня частина храму і Притвор. Як Святая Святих в Старому Завіті, так і тепер Вівтар знаменує Царство Небесне. У Старому Завіті у Святая Святих ніхто не міг входити, а тільки первосвященик один раз у рік і то лише з кров’ю очисної жертви. Адже Царство Небесне після гріхопадіння перших людей було закрите для їхніх нащадків. Первосвященик був прообразом Христа, і ця його дія знаменувала людям, що настане час, коли Христос через пролиття Своєї крові, стражданнями на Голгофському Хресті відкриє Царство Небесне для всіх. Тому, як свідчить Євангеліє, коли Христос помер на хресті, завіса у старозавітному храмі, що закривала Святая Святих, розірвалася навпіл, з верхнього краю до нижнього: з цього моменту Спаситель відкрив врата Царства Небесного для всіх, хто з вірою приходить до Нього. У Вівтар православного храму мають право входити священнослужителі та благочестиві миряни чоловічої статі, які отримують на це благословення настоятеля храму. Святилищу відповідає у нашому православному храмі Середня частина храму. У Святилище старозавітного храму ніхто з народу не мав права входити, окрім священиків. У православному ж храмі моляться усі віруючі християни, бо тепер ні для кого не закрите Царство Боже.
Двору старозавітного храму, де стояв весь народ, відповідає у православному храмі Притвор, який тепер суттєвого значення не має. Раніше тут молилися Оголошені (оглашенні), які, готуючись стати християнами, ще не прийняли таїнство Хрещення.
— Храми різних конфесій мають певні відмінності в архітектурі. Чи дуже суттєвими є відмінності в будові православного, католицького та греко-католицького храмів?
— Перше тисячоліття свого існування Християнство було єдиним. В 1054 році в силу певних історичних обставин Римський архієпископ (папа) відійшов від єдності з іншими ієрархами християнського світу: Константинопольським, Єрусалимським, Александрійським і Антіохійським архієпископами (патріархами). Майже за тисячу років, що минули з того часу, сформувалися певні відмінності як і в архітектурі храмів, так і в інших аспектах духовного життя. Православні храми зазвичай будують Вівтарем на Схід, католицькі – на Захід. Православний священик звершує богослужіння, стоячи разом із вірянами обличчям до Вівтаря, а в католиків під час відправи священик, на скільки мені відомо, лицем повернутий до людей. Існують і інші відмінності, але це вже тема для іншої розмови. У 1596 році відбулась так звана Берестейська Унія, метою котрої було бажання влади Речі Посполитої православне населення перевести в католицизм, при тому залишивши православні обряди. Сучасні греко-католики використовують православний обряд, хоча за вченням є єдиними з римокатоликами і підпорядковуються Папі Римському. Греко-католицькі храми, наскільки мені відомо, майже повністю схожі на православні, хоча й мають певні відмінності.
— В «темні» часи радянської епохи чимало храмів дуже постраждали, а то й, на превеликий жаль, й взагалі були знищені. В роки незалежності України багатьом священикам доводилося відбудовувати та відновлювати церкви, купувати церковні атрибути. Які труднощі постали перед ними в ті непрості часи відновлення?
— Представники старшого покоління дуже добре пам’ятають часи войовничого атеїзму, коли різними способами радянська влада намагалася знищити в людей віру в Бога. В Євангелії є такі слова: «Уражу пастиря і розбіжаться вівці отари». (Мф.26:31). Ось цим принципом і керувалися богоборці: відсторонювали священиків від богослужіння, арештовуючи і відправляючи їх у місця ув’язнення, або й взагалі розстрілювали, а будівлі храмів закривали, руйнували або в кращому випадку використовували для інших цілей. Великим подвигом в той час було врятувати храм від закриття, а священика — від арешту. Здавалося, що Церкву чекає трагічна участь цілковитого знищення. Але на наших очах збулися слова Христа-Спасителя: «Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її». (Мф.16:18). Мені Господь благословив народитися та зростати в сім’ї священика, тому я безпосередньо знаю всі ті труднощі відбудови та підтримки храмових будівель в належному стані в часі радянської влади, коли абсолютно нічого не можна було реставрувати. З моменту проголошення Незалежності нашої Батьківщини, рідної неньки України, розпочалось духовне відродження: відкривались закриті храми, будувались нові. Це був час тотального безгрошів’я, але Господь і тут не лишав вірних Своїх. На пожертвувані «купони» будувалися величні храми, віряни, відриваючи від себе останнє і жертвуючи Богу, мали велику духовну втіху – можливість молитися в Божому Домі і єднатися з Господом у святому Причасті в своєму місті чи селі.
— Чи не могли б ви трохи коротко розповісти про обов’язки настоятеля храму. Адже кожен священик здійснює в своєму приході не тільки богослужіння, а й виконує чимало інших завдань, покладених на нього Церквою.
— В нашому народі священика називають дуже гарним словом «батюшка», що походить від слова Батько. І це не випадково. Священик покликаний Богом бути справжнім Батьком для своїх парафіян, через свої серце і душу пропускати їхні радощі та горе. Це дуже непросто і, певно, без допомоги Божої Благодаті – неможливо. Священик – не професія. Це Служіння, на яке обирає Сам Христос.
Зазвичай парафіяни бачать тільки одну сторону священичого служіння – коли батюшка в храмі звершує богослужіння та проповідує Євангельські Істини. Але мало кому відома інша сторона, про яку знають лише найближчі люди, наприклад, дружина. Є дуже вдала народна мудрість: «Всі бачать, як батюшка «скаче», мало хто бачить, як він плаче».
В наш час настоятель храму несе повну відповідальність за стан духовного життя своїх парафіян. В його безпосередню компетенцію входить також догляд за храмом та усім церковним начинням. Сьогодні є важливою, особливо для молодого покоління, присутність священика в мережі Інтернет, де посередництвом соціальних мереж можна спілкуватися на актуальні духовні теми, які турбують тих людей, що на даний час ще шукають свою дорогу до Бога. Користуючись моментом, хотів би особисто подякувати творчому колективу улюбленої газети «Полісся» за надану можливість відповідати на запитання читачів на шпальтах цього поважного видання. Маю надію на таке спілкування і в майбутньому.
— Майже два роки тому жителів нашого району спіткала гірка утрата – вогонь знищив прикрасу нашого міста Свято-Іллінський храм. Для кожної віруючої людини це був надзвичайно тяжкий удар. А тому наші читачі дуже часто телефонують до редакції і запитують, коли почнеться відновлення святині?
– Наскільки мені відомо, на даний час очікується дозвіл від Міністерства культури України щодо можливості будівництва Свято-Іллінського храму на церковному подвір’ї. Всі необхідні для цього документи знаходяться в Ліквідаційній комісі при Міністерстві. Коли це відбудеться – знає лише, певно, один Бог, але парафіяльна громада надіється що це відбудеться якомога скоріше, і на попередньому місці постане величний Свято-Іллінський храм.
Так як я звершую своє служіння на іншій парафії, то в повній мірі не володію інформацією щодо вашого запитання. А тому радив би звернутися до настоятеля благочинного протоієрея Стефана і в нього дізнатися про все, що цікавить шановних читачів щодо відновлення святині.
Спілкувався
Сергій Шиліпук.
