Понад два роки Сидорчук Василь Вікторович із села Воєгоща хоробро захищав Україну від ворожих штурмів на Донеччині. На жаль, 7 серпня його життєва свіча раптово згасла під час несення військової служби на Сіверському напрямку…
Василь був дитиною літа, народжений у червні 1994-го. Такий самий теплий за характером, інколи з життєдайним дощем на серці. Їх було двійко у батьків – зростав разом із молодшою сестричкою. Тато працював завгоспом у школі, вже на пенсії, мама досі є бібліотекаркою у ліцеї. У Камінь-Каширському ВПУ син Сидорчуків здобув навики електрогазозварювальника. Після навчання, ще геть юним, одразу одружився із коханою дівчиною з сусіднього села Ворокомле. Привівши у отчий дім невістку, почав їздити на заробітки. Адже вже була своя сім’я, яку треба було забезпечувати. Згодом з’явилася потіха – донечка й синочок. Здавалося, життя тільки-но дало старт й почало набирати обертів…
…Повномасштабне вторгнення росіян зруйнувало не одну сімейну ідилію. Забрало воно з молодої родини й Василя. У квітні 2023 року його мобілізували до українського війська. Він потрапив до однієї з найелітніших бригад – «Едельвейс». Це 10-та окрема гірсько-штурмова бригада, що успішно зарекомендувала себе ще в боях при АТО|ООС, а під час великої війни – в деокупації північних областей, згодом була передислокована на схід, де брала участь в обороні Соледара й прилеглих районів. Василь потрапив у цей підрозділ якраз на Донеччині. Торік у травні під час виконання бойового завдання він отримав тяжкі осколкові поранення по всьому тілу – в ділянці живота, ніг, рук. Проходив тривалу реабілітацію. Згодом повернувся на фронт. У січні 2025-го Василь Сидорчук із побратимами мав ряд найвизначніших битв – вдало відбили масований наступ російської армії на Сіверському напрямку, не давши ворогу просунутися та закріпитися далі.
«Тольчик» – так називали по вуличному у Воєгощі Василевого дідуся, потім батька Василя, а потім і його самого. Таким псевдо захисника із поліського краю нарекли й на передовій. У зоні бойових дій доводилось виконувати різні функції, але за посадою воєгощанець був водієм.
Наслідки поранень та контузій в умовах постійного фізичного навантаження й стресу поволі почали давати про себе знати. Утома, фізичні й душевні травми тихенько підкошували мужнього чоловіка. Під час несення служби у Донецькій області серце ще геть молодого бійця 7 серпня раптово зупинилося. Ще ж тільки виповнився 31.
Осиротіли малолітні нащадки поліського «едельвейса» – десятирічна Каріна та восьмилітній Максим. Втратила мужнє чоловіче крило дружина Юлія. Відірвали часточку душі від себе тато Віктор Анатолійович та мама Наталія Григорівна. Зустрічали рідну людину, на жаль, в домовині, покритій державним стягом. Усе село прийшло 9 серпня востаннє вклонитися землякові-Героєві.
«Самовідданий, поміркований, старанний, приданий до будь-якої нової роботи, цілеспрямований. Справжній моцний волиняка», – відгукувалися про «Тольчика» побратими, які приїхали з усіх регіонів на похорон. Їхній бойовий товариш, один із кращих бійців, виросте тепер едельвейсом лише на своїй могилі.
Іванна ГАЙДУЧИК.
