На Харківщині ворог підступно обірвав життя захисника, щирого українця, турботливого сина, брата і батька юної принцеси сержанта Герасимика Євгенія Васильовича із Видерти. Усе своє свідоме життя захисник горів незалежністю й самодостатністю України, вивчав її таємниці й красу, обожнював історію і міфологію, і віддав мрії свій останній подих. «Сварогу» – навіки 39.
Євгеній Герасимик народився у Хабаровську, що на території рф, але місцем його щасливого дитинства і юності став поліський край. Саме у Видерті мужнів і здобував шкільну освіту майбутній Герой, а опісля опановував фах муляра-штукатура у Камінь-Каширському ВПУ. Та вже тоді юного патріота вабила військова справа. Армійський вишкіл Євгеній пройшов у 25-му Білгород-Дністровському прикордонному загоні. Протиповітряна оборона. Опісля вирішив залишитися у війську, тож підписав контракт і служив у Новограді-Волинському в 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді снайпера-розвідника…
Шальки терезів схилилися до цивільного життя. Євгеній переїхав у Рівне, звив сімейне гніздечко, виховував донечку. Працював майстром з ремонту електроінструментів, а згодом відкрив власну справу у цій сфері. Обожнював історію й міфологію, любив рок і Україну, завжди прагнув пізнати і побачити світу, але найбільше – мандрувати рідними просторами. За нагоди брав участь у байкерських злетах. Жив, дихав на повні груди, «беріг свічечку літери Ї», не терпів метастаз сусідської «культури», тож не зміг лишитися осторонь, коли прийшла велика війна. Жити на колінах – не було й не могло бути його шляхом. Вкотре обрав не тліти, а палати.
У перші дні повномасштабного вторгнення Євгеній Герасимик без вагань повернувся на службу. Його скерували на Рівненський полігон інструктором зі снайпінгу. Та недовго «всидів» на місці: його завзятий дух прагнув справедливості і ратної боротьби, тож буквально за рік чоловік перевівся у Окремий центр спеціальних операцій «Захід» імені князя Ізяслава Мстиславича (колись 8-й окремий полк спеціального призначення у місті Хмельницький) і виконував найрізноманітніші завдання у різних «точках» східних рубежів. У складі цього підрозділу «Сварог» і загинув на останній місії у Куп’янську: на зворотньому шляху автомобіль захисників вразив ворожий дрон.
– Женя виконував досить специфічну й відповідальну роботу, деталями й локаціями якої не міг ділитися, але завжди ділився враженнями. Був задоволений своїм колективом. Вважав його командою мрії: усі професійні, вмотивовані, відповідальні, ті, котрі завжди хотіли змінити в країні щось на краще.
Він пишався тим, що має можливість виконувати справжню роботу і бути корисним Україні, – ділиться молодший із Герасимиків – Роман. Каже, старший брат завжди був опорою усій родині. Запальний, енергійний, кардинально вирішував будь-які проблеми, не боявся нічого, не боявся відповідальності. Завжди ставав на захист слабших, сім’ї і друзів. Дуже багато планів будував на майбутнє, був амбіційним. Був справжнім. – Євгеній вважав себе навченим цій справі і прагнув захистити нас від такого досвіду. Він пішов у військо, аби ми жили, і був справжнім жахом для орків. І завжди мав при собі прапор Волині.
Усі запам’ятають Євгенія-«Сварога» позитивним та добрим, веселим, справедливим. Патріотом. Адже він завжди мріяв, щоб Україна була незалежною. Яро підтримував все українське. Був категорично проти залучення будь-яких елементів ворожої ідентичності у життєвий простір родини. Був відданим сином України, її кращим цвітом і надією. Було у ньому стільки неповторності і міці….
24 листопада новітній покровитель справедливості й сім’ї вільним вітром відлетів у вічність, але його внутрішня сила, любов і мужність назавжди в серцях тих, кого він оберігав. У пам’яті товариства. Його тіло віддали землі на Алеї Героїв кладовища «Нове» у Рівному, проте його дух вічно рватиме за поступ, щастя й волю, бо Євгеній Герасимик обрав шлях титанів…
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Видерта.
