Незалежна громадсько-політична газета

На таких тримається сільська медицина

с1Цими днями на життєвій ниві шанованої і добре знаної за межами села Бузаки жінки проляже 75-та борозна. Ця жінка — і фельдшер, і терапевт, і педіатр, і травматолог, і хірург… Так, мова про завідуючу місцевого фельдшерсько-акушерського пункту Лідію Михайлівну Максимець.

У селі їй люблять, бо за роки своєї праці тут, у фельдшерсько-акушерському пункті, вона здобула довіру і повагу. Вона не може жити без своєї роботи і цілком їй віддається, для своїх колег вона – ходяча енциклопедія.
Лідія Михайлівна прийшла на роботу у Базаківський ФАП у далекому 1959 році. І з тих пір вірно служить місцевим людям. До неї звертаються за допомогою з усіх навколишніх сіл — Видричів, Теклине, Мостищ, Мельник, Краснилівки. Всі їдуть за допомогою і добрим словом. Всі сподіваються на допомогу, бо має Лідія Михайлівна не лише величезний досвід у медичній практиці, а й справжній талант від Бога.
— Народилася я біля чарівної довженкової Десни на Чернігівщині, — розповідає вона про себе. — У 59 році закінчила Ніжинське медучилище. Тоді нас чомусь примусово направляли на Західну Україну працювати. Це не всім подобалося і дехто брав фіктивні шлюби, щоб залишитися. Але я була такою: сказали, значить треба. Тож ми з подружкою поїхали. Приїхали в Луцьк, а тут нас направили у Ратнівський район. Одне місце було в ратнівській лікарні, а одне — в село, в Бузаки (Бузаки тоді належали до Ратнівського району). І тут я зі своєю вдачею вибрала село. А чогось завжди така була. У товаришки тоді зі здоров’ям не все ладилось, тож хотілося, аби вона залишилася в райцентрі.
Тоді Лідія Максимець планувала, що надовго не залишиться тут. Вона мала намір поступити в медінститут. Адже училище закінчила з відзнакою. Але щоб далі навчатися, треба було ще відпрацювати два роки. Проте мрія не здійснилася.
— Я як засіла тут — загрузла вся в роботі, – пригадує тяжкі будні перших трудових літ. — Вісім років працювала одна, відповідала за два села. Вдень і вночі робота і робота. І лікувала, і всі пологи приймала тут вдома, по хатах… Тяжко було… Дбала, щоб і медпункт був на достойному рівні.
До речі, медзаклад у Бузаках тоді знаходився у попівській хаті. Це вже згодом Лідії Михайлівні вдалося організувати будівництво спеціального приміщення. Бо ж окрім таланту лікувати вона вміла і людей за собою вести. Односельчани довіряли їй і підтримували. Недаремно ця, здавалося б, звичайна сільська медичка обиралася депутатом Камінь-Каширської районної ради 8 разів.
— Рівень успішності моєї депутатської роботи не мені оцінювати. Але по правді скажу, намагалася зробити щось для села. Зокрема, будучи депутатом, підвела до ФАПу газ.
Та найбільшою своєю заслугою фельдшер вважає будівництво нового приміщення.
— У той час головним лікарем ЦРЛ був Борис Павлович Гожий. Чудова людина, організатор здібний. Він тоді і підтримав мою ініціативу. Ради справедливості варто зазначити, що все будівництво перейшло через наші руки — мої та медсестри Галини Федорівни Остапук. Починаючи від каміння, цементу і завершуючи усім іншим. Ми самі його замовляли, купували, вантажили і розвантажували. Пригадую, як дошки вибирали на міжрайбазі. Люди не вірили, що ми беремо на установу, думали, що то так вибираємо для себе. А ми кожну дощечку до дощечки сортували. Самі возили дерево на пилораму. Як згадаю, скільки тут вкладено, то і з роботою важко розлучатися.
Бузаківський ФАП почав діяти у новому приміщенні в 1980 році. Тепер от не так давно за сприяння певних політичних діячів вдалося в ньому вікна поміняти і поставити склопакети. Одним словом, клопочеться Лідія Михайлівна усім. А за свою сумлінну працю має і чимало нагород. Вона відмінник охорони здоров’я. Має медаль «За трудову відзнаку» та Орден Червоного Прапора. Сьогодні, коли запитую про найкращий період у її житті, вона, звичайно, говорить про успіхи у своїй роботі.
— Колись з нагоди 50-річчя мене преміювали путівкою на Азовське море. Я поносила ту путівку, поносила, приношу і кажу: «Марія Гаврилівна, не поїду». А вона мені: «Я знала, що ви така заповзятлива до роботи, але це вже “предел”. І забрала. У мене було 8 невикористаних відпусток, бо не могла залишити роботу, думала, що без мене тут не справляться. От і зараз начебто відбуваю відпустку, а все одно заходжу на роботу…
І хоча за плечима у сільського медика солідний вік і чималий стаж роботи, вона дійсно не перестає думати про роботу і готова працювати і працювати. Ось уже 58 рік Лідія Михайлівна трудиться у Бузаківському ФАПі, а цими днями вона святкує своє 75-річчя. Її, звичайно, вітатимуть рідні, близькі, друзі і колеги. Але сьогодні вона ходить селом як учасниця місцевого фольклорного колективу і вітає з різдвяно-новорічними святами односельців.
Так, Лідія Михайлівна завжди була активною і долучалася до культурно-масових заходів. Молодшою брала участь у драмгуртку, тепер от — учасник фольклорного колективу. А ще вона дуже любить читати.
— Я завжди намагалася знайти час на це попри зайнятість. Не скажу, що мене приваблює класична література. Читаю все про життя.
— А політикою цікавитесь? – запитую і розумію, що це наче больова точка Лідії Михайлівни.
— О-о-о-о. Ну а як же. Я раніше завжди казала: ну невже наша країна така недолуга? А тепер поправляю себе: ні, то керівництво у нас таке. Часом, як начитаюся, то ходжу сама не своя. Як вони нас грабують! Як ховають гроші у офшорних зонах!
Іще однією больовою точкою Лідії Михійлівни є спогади про батьківщину.
— Я люблю відвідувати свою Чернігівщину. Там моя душа, моя відрада. У мене не болить там голова, легше дихати. Як під’їжджаю до свого села, сльози навертаються. Які там землі і як їх не вміють використовувати. Там кукурудза росте рівнесенько, чистесенько, до двох і більше метрів. А качанів по три-п’ять на стеблі. Але землі пустують. І нема до того ніякого діла…
А ще безмежно любить вона своїх внуків.
— Ви — бабуся добра, строга, вимоглива, та, що грається, яка повчає, яка засипає подарунками? Яка ви бабуся?
— Для мене внуки, а маю вже і два правнуки, — то скарб. Для всіх їх я буваю різна. Залюбки граюся, від душі дарунки роблю…
Тетяна ПРИХОДЬКО,
село Бузаки.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *