Через недосконалу систему законодавства спритні ділки-закупівельники худоби навчилися вправно заробляти кошти на людській необізнаності.
Попри всі промови політиків з телеекранів про те, що саме село годує Україну, ніхто з високопосадових можновладців і палець об палець не стукнув, аби хоч якось покращити життя обивателя сільської глибинки. Навпаки виходить так, що вони ще більше ускладнюють людям й без того вкрай сутужне повсякдення. А все тому, що приймаючи популістські закони та постанови, влада розв’язує руки тим, хто шукає легку наживу за рахунок чесних та працьовитих українців. На цей раз мова піде про те, як на селянах заробляють кошти закупівельники худоби. Так, наприклад, журналістам “Полісся” під час спілкування з жителями району неодноразово доводилося чути усні скарги на адресу підприємців, що скуповують у людей худобу. Зокрема, якщо в людини на руках немає відповідних довідок та свідоцтва, то вони начебто пропонують клієнтові, щоб той від загальної вартості худоби скинув певну суму, а всі документи, мовляв, оформить сам. Так, для людей, на їх переконання, і клопотів менше, і простіше. Однак, чи дійсно це так?
Щоб відшукати істину, ми звернулися до в.о. начальника Держпродспоживслужби Камінь-Каширського району Віталія Макарчука.
— Якщо людина хоче продати худобу живою вагою, то їй обов’язково слід оформити довідку у ветеринарній службі про те, що тварина є здоровою. Для цього худоба повинна бути проідентифікованою, тобто їй призначається відповідний номер у державному реєстрі, де також вказується й ім’я власника. Після цього ветлікар обстежує тварину і на основі обстеження видає відповідні дозвільні документи на її переміщення. Без документів переміщення худоби заборонене. Якщо чоловік хоче продати корову за межі району, то йому слід отримати свідоцтво, яке коштує 16 гривень. Його видає ветлікар. Це – документ суворої звітності, де вказується ідентифікаційний номер тварини, для присвоєння якого тварину вносять в єдиний реєстр під певним номером і кожен в мережі може подивитися, чия це корова, і визначити, кому вона належить. Процедура отримання свідоцтва досить проста та недорога. На все про все навряд чи сума всіх послуг та витрат сягне більше, ніж 100 гривень. Хоча отримання свідоцтва все-таки вимагає певних клопотів, бо ж людині треба поїхати до дільничного лікаря, потратити час. Цим заготівельники й користуються. Людина ж, очевидно, що хоче якнайшвидше продати тварину, бо ж покупець завтра може й не приїхати. Тому люди і йдуть на поступки, домовляються з ними, аби швидше продати корову чи бика.
Віталій Макарчук стверджує, що така ситуація виникла через недосконалість вітчизняного законодавства у сфері санітарного контролю та нагляду.
— Проблема в тому, що ось уже півтора року згідно з постановою Кабміну у нас діє мораторій на перевірки. Ми кожен день бачимо, що з району вивозять худобу, 90 відсотків якої їде без відповідних дозвільних документів. Це все необлікована худоба. Її привозять на м’ясокомбінат і пускають на сировину, — говорить Віталій Юхимович. — Впевнений, що якби ми мали змогу перевірити кількість офіційно ввезеної сировини і виготовленої з неї ковбаси, то вийшло б, що ковбасу у нас роблять з повітря. Бо її вага була б у рази більшою, аніж вага заготовленого м’яса на складах. Сьогодні, на жаль, відсутній будь-який контроль як за переміщенням худоби, так і за її переробкою.
Також Віталій Макарчук розповів, що у свій час Верховна Рада прийняла закон, за яким дозволяється здійснювати перевірки об’єктів господарювання не частіше, ніж раз у два роки. Для цього інспектори Держпродспоживслужби зобов’язані включити в річний план своєї роботи точну дату перевірки того чи іншого суб’єкта і за десять днів до свого приходу письмово його попередити. Виходить, навіть якщо і наявні порушення законодавства, то в десятиденний термін власник бійні чи м’ясокомбінату має більше ніж вдосталь часу, щоб замести будь-які сліди наявного правопорушення. Разом з тим, хоч закон і дозволяє це зробити, то мораторій на проведення перевірок — ні.
О така от катавасія, дорогі читачі. Приймають закони та постанови, які начебто покликані спростити життя людям, однак, як доводить практика, насправді вони є чудовою схемою для розвитку корупції. Цікавим також є те, що за великим рахунком закупівельники худоби офіційно чисті перед законом. Довести правопорушення відповідні служби не мають ані права, ані змоги. А хлопці тим часом просто роблять бізнес та заробляють гроші. А якщо є можливість відхопити ще й куш у довірливого селянина, то чому б це й не зробити. Адже у людей гроші ніхто не вимагає, а просто пропонує швидко й легко продати теля чи корову. Словом, чергове замкнуте коло, в якому простому працелюбному українцю як завжди відведена найтяжча доля, де кожен наживається на ньому, як може.
Сергій Шиліпук .
