Я вчителька.
І на руках у мене
Серця дитячі й долі чарівні.
В очах довіра і любов до мене.
Не треба долі іншої мені!
Доля людини. Хто її визначає? Чи обираємо ми професію, чи, як іноді здається, вона обирає нас, – невідомо. Але якщо людина працює за покликанням, дійсно за справжнім велінням душі, це стає відомо всім: і тим, з ким вона працює, і тим, хто з нею так чи інакше спілкується.
Ніхто не заперечуватиме, що бути вчителем – справжній життєвий подвиг. А присвятити себе не тільки своїм, а й чужим дітям, ділитись з ними своєю любов’ю, ласкою, знаннями – це дарунок долі, ласка від Бога.
Днями у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Бузаки відбулося свято вшанування ветеранів праці, головними героями якого стали Чоп С.В. та Триндюк Г.І. «Педагоги, викладачі, вчителі, порадники, наставники …» Важко підібрати потрібні слова, щоб описати цих людей. Адже вони були і є для багатьох членів колективу цілими світами. Вони вчили, виховували, раділи перемогам, підтримували в скрутну хвилину, надихали на кращi вчинки не одне покоління жителів сіл Бузаки та Краснилівка.
“У народі кажуть, що щастя людини не має виміру. Проте щасливцями долі вважають тих, хто зумів побачити й розкрити свій талант, несучи при цьому людям добро і не вимагаючи нічого натомість. Саме такі традиції стали повсякденною нормою життя ювілярів свята”, – зазначали у своїх вітаннях колишні учні, а тепер знані педагоги району.
Про авторитет учителя – особливу професійну позицію, яка визначає вплив на людей, дає право приймати рішення, висловлювати оцінку, давати поради у своїх відгуках про улюблених вчителів наголошували учні. Колишній директор школи Лагода А.М. зосередив увагу на тому, що справжній авторитет вчителя спирається не на посадові та вікові привілеї, а на високі особистісні та професійні якості. Більше 48 років свого життя віддала Софія Василівна Чоп улюбленій справі. Як вчитель зуміла запалити любов до вивчення німецької мови не одному поколінню школярів. Як керівник методичної служби створила сприятливий мікроклімат, який спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня, забезпечує підтримання духу творчості, прагнення до пошуку.
Про те, що відданість своїй справі заслуговує поваги, зазначали у своїх промовах колеги ювілярів. Жодного разу за час своєї педагогічної діяльності не сказала, що «в мене немає часу», чи «це не моя справа» вчитель історії та правознавства Ганна Іванівна Триндюк. Більше 43 років гуртувались навколо неї учні, адже відчували щире, непідробне бажання наставника донести до них знання про історію роду, села, краю, рідної Батьківщини. Толерантна, врівноважена, вимоглива, компетентна, скромна – вона орієнтувала учнів на правдивість, чесність, порядність, глибоке розкриття суті історичних понять і подій, формування уміння висловлювати свою думку та аргументувати її. Як голова окружного методичного об’єднання вчителів суспільних дисциплін творчо об’єднувала зусилля колег для підвищення якості викладання предметів.
На святі було багато теплих і щирих спогадів, приємних і дотепних побажань від учнів, друзів, колег, рідного за майже півстоліття колективу.
Сьогодні, коли «літа на зиму повернули», роки молодості згадуються зі світлим щемом, з оптимістичною ностальгією, коли жили й працювали за ініціативою серця, сповна віддаючись улюбленій справі, вони вирішили передавати зерна мудрості своїм онукам.
Педагогічний та учнівський колектив від щирого серця дякують Софії Василівні та Ганні Іванівні за їх невтомну працю і бажають здоров’я на «многії і благії літа».
Чоп Ф.Ф., заступник директора ЗОШ І-ІІІ ступенів села Бузаки.
