25 жовтня в районі населеного пункту Першотравневе, що на Харківщині, в результаті ворожого обстрілу обірвалося життя уродженця села Погулянка, військовослужбовця Кошелюка Анатолія Михайловича.
Анатолій – передостанній з п’яти дітей сімейства Кошелюків. Провів свої юнацькі літа в мальовничій Погулянці, у 1994-ому закінчив місцеву школу, відслужив два роки «строчку» у мобільних прикордонних військах.
Одружившись, згодом переїхав у село Верхівку Луцького району, де й проживав понині, плекав родинне гніздечко, працював охоронцем в різних установах. Однак часто навідувався в рідне село, де досі мешкають його батьки та брати, підтримував зв’язок з друзями.
Командир мінометного взводу 14-ої бригади, старший сержант Анатолій Кошелюк був призваний до українського війська у березні 2023 року. Для багатьох просто «Клємах». Не раз смерть ходила в нього за плечима. Скільки ж то разів повернення із завдання було дивом і водночас трагедією, якщо хтось не повертався з ним. Попри відсутність жовчного міхура та пізніше отриману на фронті контузію свідомо продовжував службу, адже «хто, як не він? краще він, ніж потім його діти». А його троє синів були для нього головним сенсом життя, його гордістю!
«Завжди веселий. Нема жодного архівного фото, щоб він не всміхався. Він був дійсно патріотом. Пишався своїми хлопцями та, як і кожен тато, прагнув дати їм все найкраще. Тішився їхніми здобутками в музиці та спорті, середнього після 9 класів віддав навчатися на ветлікаря, старшого (який єдиний повнолітній) – на вчителя фізичного виховання. Вже не відгуляє їхні весілля батько. Не віриться, що Толіка не стало. Ще у вівторок, напередодні загибелі, говорили з ним. Був у доброму настрої. А ввечері пішов на останнє своє завдання… 12 листопада йому виповнилося б 46 років. Для нас він досі живий, досі дає відсіч окупанту. Хай допомагає тепер нам захистити країну з неба. А наш ще один брат-військоволужбовець продовжить його місію на полі бою тут», — каже найстарша сестра Людмила.
Іванна ГАЙДУЧИК.
