Минулого тижня неабиякий резонанс на жителів Камінь-Каширщини справила поява на дорогах району військової техніки. Звиклі до спокійного розміреного життя поліщуки по-різному реагували на гуркіт БТРів, танків та самохідних установок, які з солдатами на броні проїжджали вулицями сіл. Одні з нерозумінням й панічним острахом дивилися на колони армійських агрегатів та авіацію в небі, морально накручуючи себе, що війна докотилися і до нас; інші висували гіпотези, що це армія їде проганяти нелегальних бурштинокопачів; треті, більш інформаційно підковані, розуміли, що це всього навсього військові навчання. Останні, звісно ж, таки були праві, хоча, як виявилося, те, що солдати удосконалюють в наших краях бойові навики, сподобалося далеко не всім.
“Чого вони без попередження їздять нашими селами, лякають людей, — бідкалися окремі жителі району. — Чому нас не попередили, що через село будуть їхати танки?” Були й такі, що запитували: “Невже війна почалася, що армія тут їздить?” або й взагалі говорили вкрай, даруйте, дурні речі на кшталт “Нехай на Донбас їдуть і там проводять навчання”. Хоча, приємно, що в цілому переважна більшість камінь-каширців з розумінням поставилася до військових навчань. Бо ж якщо техніка їздить та стріляє, а солдати опановують бойову справу, то це означає, що зростає міць Збройних Сил, а з нею й шанси успішно протидіяти натиску російсько-терористичних військ у зоні АТО. Бо ж чим краще вишколена армія, тим меншими будуть втрати на фронті.
Ось тут, як бачите, і виникла невелика моральна дилема, яку журналісти “Полісся” не змогли залишити поза увагою. Так-от, масштабні військові навчання “Літня гроза – 2016”, які відбулися і на Поворському авіаційному полігоні, що межує з нашим районом, були анонсовані в засобах масової інформації і в цих повідомленнях закликали людей не дивуватися появі арміських колон у місцях, де їх ніколи раніше не було. Окрім того, жителі прилеглих до військового об’єкта сіл району знали, бачили і чули, що відбуваються бойові стрільби, а навчання не були засекреченими.
Що ж стосується того, чому людей не попередили, що через їхні села будуть їхати танки, то тут виникає зустрічне запитання: перед тим, як атакувати терористів, ворога теж слід попереджати про свій маршрут чи місце удару? Ми повинні розуміти, що для військових основним пріоритетом є виконання бойового завдання (нахай воно й умовне) і, подобається це людям та воїнам чи ні, але наказ є наказ. Від цього залежить обороноздатність нашої країни, особливо ж в умовах неоголошеної війни. Тому, замість того, щоб критикувати військових на дорогах, краще жестом привітайтеся з ними. Для людей, які завтра поїдуть на війну, теплі емоції від українців на вагу золота. І доречі, для тих, хто ще не знає, війна в Україні (нехай офіційно вона й називається АТО) триває вже більше двох років та відібрала життя більше трьох тисяч воїнів, в тому числі й восьми наших земляків. Не треба плекати ілюзій, що вона нас не стосується, бо лінія фронту більше ніж за тисячу кілометрів звідси. Завтра все може бути інакше. Лінія фронту тому й не вийшла за межі Донецької й Луганської областей, що ворога там спинили добровольці та армія, яку складали мобілізовані з перших трьох хвиль. У них, доречі, не було ані часу, ані можливостей на підготовку, бо треба було вже вступати в бій. Тож те, що сьогодні армія має можливість вчитися воювати, повинно всіх нас радувати, а не викликати невдоволення. Недарма ж кажуть: хочеш миру — готуйся до війни. А ми повинні бути до неї готові. Тож звикаймо до того, що час від часу на наших вулицях з’являтимуться танки.
Сергій Шиліпук.
