Цього імпозантного чоловіка з козацьким вусом і лунким голосом добре знають у Великій Глуші та за її межами. Не тільки легко впізнають, але й обожнюють. Микола Костецький – всіма шанований господарник, затятий рибалка і заодно – яскравий гуморист і поет. Він завжди при нагоді тішить односельчан влучними словом. А що з шкільної парти з неймовірною легкістю напам’ять завчав гуморески улюбленого сатирика Павла Глазового, то й сам тепер майстерно складає веселі вірші.
Микола Васильович каже, що муза навідує його з дитинства. Почав писати ще з класу п’ятого. Думав податися у місто на навчання, можливо навіть у письменники, але обставини склалися інакше: помер тато і добросердечний Микола не міг залишити в самотині хвору маму. Пізніше було навчання на водія, військова служба в Німеччині, Хабаровську і, нарешті, повернення додому. Одружився на коханій Тамарі, яка його вірно чекала. Виховали сина Богдана, тепер у парі працюють у школі: вона – кухар, він – сторож. Щоночі на вахті чарує над текстами. Пише друзям привітання, вірші для настрою, для згадки про життєві чи особисті події. Зрідка публікує щось в мережі. Щоправда тепер уже менше творить, каже, усе доступне в інтернеті. А колись від «замовлень» не мав відбою. Навіть в армії писав хлопцям вірші, аби могли в листах вибачитися перед дівчатами. А в селі йому навіть пропонували тамадою бути, однак скромний Микола Васильович обмежився написанням віршів для гостей. Загалом, каже, досвід має багатий і цікавий, ще й, підозрюємо, знає чи не про всі знаменні дати в селі. Все ж багатьом присвячував вітальні рядки.
Свого часу Микола Костецький був у Великій Глуші і культорганізатором (хоча будинку культури тут не було), і сценаристом, і автором пісень. Без його текстів не проводилося жодного сільського чи шкільного свята. Так, з гуморесками Миколи Васильовича школярі займали призові місця в обласних конкурсах. Писав про пожежну, ДАІ, кумів, життя на селі, рідний край. Мав багато творчої роботи, тож усіх творів вже більше тисячі назбирається. Тільки маленькій батьківщині присвятив зо три десятки поезій, якщо не більше. А ще ж він любить адаптувати власні тексти про актуальні події під мелодію українських пісень. Словом, душа компанії. Веселий, добрий, артистичний, з чудовим володінням словом. Може і до сліз довести, і до нестримного сміху. Адже його гуморески народжуються з анекдотів і кумедних оказій знайомих чи односельчан. Великоглушанський поет тонко сприймає світ і вміє нашвидкуруч підібрати влучні й близькі серцю слова. Я переконалася в цьому особисто. А в честь свята гумору пропонуємо і вам гостинчик з міха сміху Миколи Костецького. Кажуть, гарний настрій продовжує життя. Читайте і будьте здорові!
Іванна ВЕЛИЧКО.
ГОРЕ-МИСЛИВЕЦЬ
Зі столиці у село до діда Микити
Сімнадцятирічний внук приїхав, щоби
відпочити.
Здоровенний і кремезний, прес гарненький має –
Там, у місті, якісь штанги кожен день тягає.
Дід не знає як онуку в селі догодити,
Бо роботи він сільської не хоче робити.
До хліва і не підійде – хлопець городський:
«Діду, у вас тут так смердить і повсюду гній».
А як баба ковбасу витягає з печі,
То його не відтягти з-за стола за плечі.
«Ну, які у вас тут, дідусю, в селі переваги?
Куди можна тут податись? Які є розваги?
Надоїло вже на річці нині засмагати,
Що в селі можна робити? Хіба що лиш
спати».
Дід не знає чим онука цікавим зайняти:
«Візьми п’ять собак моїх, рушницю – сходи постріляти».
Пішов онук і за годину з лісу прибігає:
«Діду, собаки у вас іще є?! Бо ті скінчились, вже немає!»
