На останніх місцевих виборах, що відбулися 25 жовтня, Камінь-Каширська районна рада укрупненого району обрана за новим адміністративно-територіальним устроєм, а отже до неї прийшло чимало нових людей. Щонайменше дві третини депутатського складу — це нові обличчя, малознайомі, або й зовсім не знайомі більшості із нас. Тож ми вирішили започаткувати нову рубрику “Знайомимося із депутатом”, де будемо розповідати про нових обранців, хто вони та чим живуть, спробуємо заглянути, так би мовити, у шухляду робочого кабінету чи то пак за куліси приватного життя кожного із них. А відкриває дебют рубрики наймолодша представниця депутатського корпусу ради об’єднаного району Олена Борисюк із Любешівщини.
Олена Степанівна Борисюк народилася у селі Залаззя в 1990 році. Із п’ятирічного віку розпочалася її спортивна кар’єра. Неодноразова чемпіонка України з бігу на середні дистанції (800 м,1500 м, 3000 м) успішно займалася професійним спортом, однак у 2010-му через травму довелося полишити улюблену справу. Після навчання у середній школі вступила на факультет фізичної реабілітації Інституту розвитку людини «Україна», згодом здобула юридичну освіту в цьому ж вузі. Нині працює тренеркою-викладачкою Любешівської ДЮСШ та тренеркою з злегкої атлетики в Східному центрі олімпійської підготовки за сумісництвом. Тридцятирічна Олена Борисюк обрана до Камінь-Каширської районної ради від партії “Сила і честь” по 3-му округу. Це її перша депутатська каденція. Депутатка має приватне житло та особисте авто, власного бізнесу не веде. Не заміжня, дітей не має.
Тренерка зі спортивної ходьби та з бігу на середні дистанції, багаторазова чемпіонка України з бігу на 1500 та 3000 метрів походить зі спортивної родини Степана Юхимовича та Валентини Іванівни Борисюків (батько — заслужений тренер та працівник фізичної культури і спорту, мати — заслужена працівниця фізичної культури та спорту, брат Олександр — майстер спорту міжнародного класу), відомої не лише на теренах області.
У новоствореній раді пані Олена сподівається зустріти депутатів-однодумців, котрі працюватимуть задля позитивних змін та реального розвитку краю. На переконання нашої співрозмовниці людина, котра отримала кредит довіри від виборців, має бути насамперед чесною та прозорою у своїх діях. Тож обіцяє плідно працювати із максимальною ефективністю.
— Упродовж трьох останніх десятиліть близько десятка разів в Україні змінювалася центральна і місцева влада. Через олімпи різної висоти пройшли десятки, сотні тисяч владолюбців. Час минав і вони змінювалися, на місце одних приходили інші. Але, на жаль, не змінювалося у бік покращення життя мільйонів простих українців. Так само нічого не змінилося і в моєму рідному селі.
Однією з проблем, що так обридла, і, даруйте, дістала до “більше не можу” — відсутність нормальних доріг із асфальтовим покриттям, освітлення. Далі так не може бути. Чому ми повинні так жити у 21 столітті, коли зосереджені географічно у центрі Європи? Тож відповідно першим своїм завданням вбачаю зрушити цю проблему і домогтися її вирішення. Для початку хочу ініціювати збір підписів мешканців сіл Залаззя, Ворокомле, Бихів, Діброва, Хутомир під відповідним зверненням до обласної ради та облдержадміністрації, народних депутатів України від Волині, Кабінету міністрів України. Треба щоденно стукати у двері кабінетів високопосадовців, нагадувати про себе. До них має нарешті дійти, що гроші платників податків потрібно спрямовувати не на високі заробітні плати чиновників, а найперше на задоволення звичайних життєвих потреб людей у селі, місті. Мені соромно зізнатися великій читацькій громаді “Полісся”, що у моєму рідному селі, де проживає майже дві тисячі людей, де до шестирічного віку нині налічується близько трьох сотень дітей, і досі немає дитячого садочка. Це не нормально. Дитина простого селянина так само потребує розвитку, виховання, навчання, як і дитина міністра, президента, високого градоначальника, депутата Верховної Ради, — бідкається Олена Борисюк.
— Олено Степанівно, знаю, що аби потрапити на засідання установчої сесії районної ради, ви поспіхом повернулися з Анталії (Туреччина), де перебували разом з командою на тренувальних зборах. Це свідчить про вашу відповідальність?
— На цьому засіданні обирали голову ради. Відтак мій голос міг би бути вирішальним. Я голосувала за Володимира Сергійчука, бо знаю його як сумлінного працівника органів місцевого самоврядування. Однак кандидатуру любешівця, на жаль, підтримала меншість моїх колег-депутатів. Тим часом сподіваюся, що новообраний голова ради Віктор Сус буде відданим громаді великого району і щиро працюватиме для покращення життя його мешканців.
— Чи маєте намір запровадити якусь ініціативу вже на найближчому засіданні сесії?
— Нині працюю над розробкою договору про співпрацю у сфері розвитку спорту між Камінь-Каширською, Любешівською, Маневицькою об’єднаними територіальними громадами. На території Любешівщини спорт культивується порівняно на високому рівні. Так, команда легкоатлетів місцевої ДЮСШ вже протягом останніх десяти років є лідером в Україні серед спортивних шкіл. Наші вихованці виступають на дитячих олімпійських іграх, чемпіонатах світу, чемпіонатах Європи. Щиро сподіваюсь на співпрацю, адже разом ми зможемо здійснити мрії багатьох талановитих дітей. Так уже повелося, що хороші справи обранці здатні робити лише перед виборами. Наше ж завдання — довести людям, що про них дбають повсякчас.
— Яким є ваше найбільше досягнення у професійній діяльності?
— Безумовно — це успіхи моїх підопічних легкоатлетів. Серед них — чемпіони національних першостей, лідери асоціації балканських країн, учасники чемпіонатів Європи, рекордсмени України, члени національної збірної. Ними я пишаюсь, а роботу свою дуже люблю.
— Чим займаєтесь у вільний від роботи час, у відпустці?
— Хоч вільного часу в мене завжди обмаль, однак, коли випадає коротенька відпустка, то з великою насолодою беру участь у масових забігах. Маю друзів-спортсменів у Франції, котрі й запрошують мене виступати у напівмарафонах (21 км 97,5 м), що проходять за присутності кількох тисяч бігунів. Пробіги здійснюються на дистанції між містами — Марвіжаль-Манде. Це дійство, як на мене, надто захопливе, адже вік його учасників становить 18-80 років. І часом, коли мені стає складно долати величезну дистанцію, я спостерігаю за цими сповненми енергії, попри поважний вік, людьми, котрі без упину йдуть до мети, долаючи напівмарафон, тоді усвідомлюю: ось де рівень життя! Це безмірно надихає мене якнайшвидше дістатися до омріяного фініш.
БЛІЦ-ДІАЛОГ:
— Який ваш знак зодіаку?
— Лев.
— Ваше захоплення?
— Біг.
— Яка марка вашого авто?
— HONDA-CR-V.
— Яку маєте мрію?
— Навчитись кататись на серфі, відвідати усі материки.
— Остання книга, яку прочитали?
— Комедія «Горе від розуму» (О.С.Грибоєдов). Нині читаю Біблію.
— Яке уміння хотіли б здобути, якби мали на те можливість?
— Зцілювати людей і тварин.
— Стан або річ, які роблять вас щасливими?
— У мене дуже дружня та сильна родина, за гуртування якої я завдячую своїй бабусі. Відтак найбільше щастя, коли рідні живі та здорові. Все решта — дрібниці, які можна змінити.
Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА.
