Вона почала малювати ще в початковій школі, а вже у 6 класі достеменно знала, що хоче навчатися у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Тож, коли настав час готувати документи для вступу, подала лише одну заявку і вже четвертий рік опановує професію художника, дизайнера і, частково, архітектора в омріяному навчальному закладі. 18-річна камінь-каширка закохана в творчість і запам’ятовує людей навіть за… кистю руки.
Львів – місто художників
У шкільні роки Вікторії не подобалося малювати портрети, але кожен викладач вносив нове бачення у зображення людини і це допомагало дівчині вдосконалюватися. До того ж поглиблене вивчення анатомії навчило бачити м’язи людини, скелет – поступово портрет став одним із улюблених. Та й малювання перетворилося у щоденну звичку. У певному сенсі дівчина митець-трудоголік: їй подобається все і немає вільних хвилинок, аби детально обдумувати в чому розвиватися. Олівець, олійні фарби, темпера, вугільний олівець, звичайний олівець – працює з усіма техніками. Малює на замовлення, робить дизайнерські проєкти, віднедавна зайнялася манікюром. Але попри тісний графік у неї рідко буває перезавантаження. Уся сила – від енергії творчого кола людей, які надихають. Затишні і приємні львівські вулички, музика кав’ярень, роботи художників на площі Ринок… Проходишся, вивчаєш манеру письма, аналізуєш і прагнеш спробувати нові підходи. Своєрідний пошук себе через знайомство із світом мистецтва.
Бачити людину по-іншому
У кожного художника є стиль, однак наша героїня ще шукає себе. Тим часом зауважує: техніка митця додає настрою картині. Кожен, хто малює, передає емоцію і своє бачення людини. Наприклад, якщо «модель» викликає тепло – Вікторія малює олією, коли холод – олівцем.
– Атмосфера – найголовніше, що є в роботі художника. Малюєш портрет і уявляєш характер людини, її настрої. Мені подобається робити портрети на свій смак, так, як я це бачу. Люблю малювати контрастами і передавати усмішку. Теплими тонами, адже люди найперше відчувають світло. Не люблю однотонного і однотипного. Якщо замовник передає позитивний настрій – я ним захоплююся, хочу зробити все якомога краще. Ловлю задоволення від процесу – обожнюю живі роботи, – ділиться секретами мистецького життя Вікторія Тимошик.
Найбільше ж вона любить малювати закохані пари і дітей. Каже, їхня щирість і чистота помислів заспокоює і мотивує.
Мистецтву – дні і ночі
Моя співрозмовниця аж ніяк не заперечує цього факту – митці завжди вразливі і потребують своєї зони комфорту. Вікторії затишно в умовах постійного розвитку. Вона не любить слухати беззмістовні балачки, не терпить постійності і не лишає недоробленої роботи. Віддає перевагу відпочинку на природі. Робить фото, аби потім черпати натхнення від побаченої краси. Задля мистецтва може серед ночі прокинутися і замалювати свою композицію на папері, щоб потім намалювати на полотні. Або ж не спати навіть до п’ятої ранку. Ніч – чи не єдина можливість присвятити час малюванню для душі, позаяк день розписаний по хвилинах. До 17-18 години – навчання, до 22 – робота в салоні і тільки опісля – полотно і пензлик/олівець в руках. Субота-неділя – робота із картинами на замовлення або із дизайном нігтів. Це – своєрідне хобі талановитої камінь-каширки. Під час карантину їй було сумно, тож пройшла курси манікюру і знайшла для себе популярну справу. Тут теж потрібно бути художником!
Іванна ВЕЛИЧКО.
