Швидкоплинним є час. Здається, недавно ми відзначали півстолітній ювілей професійно-технічного училища, а нам уже 55. За цей час зроблено дуже багато, але треба зробити ще більше. Це добре розуміє кожен працівник нашого великого педагогічного колективу.
Тож давайте згадаємо історію училища. Вона розпочинається з жовтня 1965 року. Першим директором училища був Дідик Петро Андрійович. Першими професіями, висококваліфікованих робітників з яких готувало молоде училище, були муляр, маляр, штукатур, електромонтер. Потрібно було за дуже короткий час створити необхідну навчально-матеріальну базу. І вона була успішно створена. Стабільний розвиток училища у різні роки забезпечували директори (після Дідика) О.М.Смалюк, О.М.Дацюк.
Необхідно відзначити, що протягом двадцяти двох років директором нашого училища був Соловей Іван Петрович, досвідчений педагог, заслужений працівник освіти України.
Знаковим для нашого навчального закладу став 1977 рік, коли училище отримало статус середнього. Наші учні, поряд з професією, почали здобувати середню освіту. Значно розширилася і зміцніла навчально-матеріальна база, зріс якісний рівень прийому. А у 1979 році училище перейшло у новий навчальний корпус на 720 учнів.
У новому приміщенні всі навчальні кабінети були обладнані технічними засобами навчання, наочними посібниками – словом усім тим, що забезпечувало можливість давати міцні знання із спеціальних і загальноосвітніх предметів. Як наслідок – випускники училища поступали і успішно навчалися у найпрестижніших вищих навчальних закладах України.
Висока якість набору забезпечувалася також ефективною профорієнтаційною роботою, яку проводив інженерно-педагогічний колектив училища у тісній співпраці з педколективами шкіл нашого й сусідніх районів.
Як правило, на весняних канікулах в училищі організовували «Дні відкритих дверей». Завдяки цим заходам з училищем могли ознайомитися школярі, їх батьки, вчителі шкіл.
Хочеться окремо сказати теплі слова про творчий колектив працівників і учнів училища, котрий відвідував із профорієнтаційними виступами школи нашого і сусідніх районів, у цікавій художній формі розповідав про свій навчальний заклад.
Але не тільки художньою самодіяльністю славилось училище. Жоден соціально-культурний чи господарський об’єкт у районі не був збудований без участі наших учнів. На всіх будовах, які споруджував міжколгоспбуд (пізніше – райагробуд) працювали й учні, і випускники нашого училища. Трудилися добре, якісно, тому що викладачі, майстри виробничого навчання виховували у своїх учнів любов до праці, до обраної професії, яка повинна була стати справою їх подальшого життя. У позитивних результатах цього виховання ми особливо переконуємося, коли проводимо зустрічі з колишніми випускниками. Хоч нелегка праця будівельника, але ніхто не зрадив своїй професії, ніхто не шкодує, що їй віддав усе своє життя.
Через десять, двадцять, тридцять років приїжджають у своє рідне училище на зустріч випускники з усіх куточків нашої області, інших міст країни. Приїжджають із найтеплішими спогадами про свій навчальний заклад, який дав їм путівку у трудове життя.
Історію училища, як і будь-яку історію, творять люди. За п’ятдесят п’ять років сформувався, викристалізувався міцний, працездатний педагогічний колектив однодумців, об’єднаних однією метою: давати учнівській молоді міцні знання, готувати до самостійного життя, виховувати справжніх патріотів України. Багато для цього зробив колишній директор училища Василь Михайлович Бряник, під керівництвом якого наш професійно-технічний навчальний заклад став одним з кращих в області й увійшов у число лідерів України.
Сумлінність і висока відповідальність, фахова компетентність його як керівника дала можливість Брянику В.М. у важких умовах дев’яностих років утримати училище «на плаву» і зробити значний крок вперед. Важливо те, на мою думку, що Василь Михайлович умів визначити першочергову мету і організувати колектив на її реалізацію.
Яскравим прикладом успішного подолання дуже важливого рубежу було отримання у 2000 році статусу вищого професійного училища і можливості підготовки молодших спеціалістів за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд».
Зовсім недавно училище очолив молодий директор Корінчук Анатолій Миколайович, який з перших днів роботи прагне вникнути в усі тонкощі керівництва професійним навчальним закладом. І, на мою думку, Анатолію Миколайовичу це вдається. У непростій ситуації, пов’язаній з карантином, училище організовано розпочало новий навчальний рік і успішно реалізовує першочергові завдання.
Дирекція училища, педагогічний колектив добре розуміють: щоб іти в ногу з життям у цей непростий для профтехосвіти час, потрібно запроваджувати новітні технології, підвищувати якість навчання, поглиблювати зв’язки з роботодавцями і зарубіжними партнерами. Все це можна зробити лише на міцній навчально-матеріальній базі. Майбутні кваліфіковані робітники здобувають теоретичні знання і практичну підготовку у 29 навчальних кабінетах, 11 виробничих майстернях, 3 лабораторіях, 3 комп’ютерних класах, які оформлені і оснащені за останнім словом техніки. Училище підключено до мережі Інтернет, а навчальний корпус охоплений Wi–Fi покриттям. Функціонує училищний веб-сайт, на якому регулярно оновлюється інформація з життя училища, передовий досвід педагогів.
Постійне розширення навчально-матеріальної бази, комп’ютеризація навчального процесу, обладнання робочих місць новим сучасним устаткуванням сприяють якісній підготовці кваліфікованих кадрів, які мають достатні навички роботи із сучасною технікою, володіють новими виробничими прийомами і необхідним запасом знань, щоб швидко й успішно адаптуватися на державному або приватному підприємстві.
Багато зробили і роблять для того, щоб наше училище було таким, яким воно є – знаним, авторитетним – педагоги-ветерани.
В першу чергу – Кереб Світлана В’ячеславівна, Леснік Ольга Якимівна, Федчик Катерина Захарівна, Мартинюк Галина Костянтинівна, Охримович Ганна Павлівна, Приходько Алла Адамівна, Стоцька Віра Федорівна, Шелепук Валентина Григорівна, Мельник Петро Андрійович, Литвинець Майя Федорівна, котрі десятки років вчать і виховують молодих висококваліфікованих спеціалістів, яким доля уготувала найважливіше – будувати незалежну Україну.
Треба згадати і про 17 майстрів виробничого навчання, які закінчили наше училище, здобули спеціальну освіту і успішно готують висококваліфікованих робітників. Це – Іванісік Галина Сергіївна, Чурак Марія Федорівна, Куницька Олена Адамівна, Балабаш Людмила Йосипівна та інші.
Приємно також, що в училищі зростають і молоді, перспективні педагогічні кадри. Це в першу чергу Костючик Світлана Луківна, Лебич Наталія Іванівна, Косянчук Світлана Володимирівна, Фірчук Наталія Василівна, Гаврилюк Богдан Васильович, Лукашук Віта Володимирівна, Величко Андрій Володимирович, Бряник Надія Богданівна, Данилюк Юрій Федорович.
Було б несправедливо, якби ми сьогодні не згадали про педагогів, які довгі роки працювали в училищі, а зараз перебувають на заслуженому відпочинку. Серед них – Голубчук Ольга Олексіївна, Іванова Марина Романівна, Приймачук Валентина Адамівна, Станчук Віра Андріївна, Колошук Софія Йосипівна, Північук Валентина Адамівна, Охримович В’ячеслав Сергійович, Ярошук Володимир Григорович, Макарчук Валентина Андріївна, Чирко Олег Стахович.
Педагогічний колектив Камінь–Каширського вищого професійного училища добре розуміє, що в день славного ювілею, аналізуючи свої здобутки, мусить прикласти всі зусилля, щоб піднести на ще вищий рівень навчання і виховання учнівської молоді – майбутнього нашої країни.
Федір ДЕНИСЮК,
викладач математики.
