Але на Камінь-Каширщині, на жаль, він лише у стадії зародку
Житель міста Роман Птачик захопився велоподорожами порівняно недавно – минулого року він здійснив свої перші виїзди із сім’єю лікарів Головейчуків, які до цього сколесили немало доріг (про них «Полісся» вже розповідало на своїх сторінках). Але тепер у Романа за плечима сотні кілометрів, здоланих двоколісним транспортом.
Глибинка манить своєю унікальністю
— Крутимо педалі залюбки. І не обираємо для поїздок легких шляхів. Їдемо у віддалені місця лісовими дорогами, а не по трасі. Бо ж саме так можна по справжньому насолодитися поїздкою. Шлях прокладаємо за Google maps, часом долаємо уже напрацьовані маршрути іншими групами (з інших районів), — розповідає мандрівник.
Роман каже, що це лише у нашому районі подорожі краєм не є популяризовані. Бо навіть у сусідніх Маневицькому чи Любешівському ситуація інакша. І дійсно у Інтернет мережі знаходимо ресурси, які заохочують до зеленого туризму Маневиччиною чи податися у «Прип’ятьські мандри» Любешівщиною.
— По Камінь-Каширщині насправді не менш цікаво та пізнавально подорожувати. У нас дуже гарні, унікальні озера. Багатий різновидами рослинний та пташиний світ. Ми любимо заїжджати у віддалені села. Тут ще збереглися пам’ятки різних часів. Зокрема, фортифікаційні споруди, із воєнних часів минулого століття на території теперішньої Гуто-Боровенської ОТГ, родова каплиця Красицьких у Ворокомле з-за польських часів. Є дивні формою криниці, вкриті очеретом чи соломою хатинки, хліви, які вже майже сховалися в землі. Саме тут можна знайти неймовірні ракурси для фото. Наприклад, у Стобихві мені довелося зазнімкувати, як майже впритул до стіни будинку виріс величезний дуб. Колись, коли його садили, чи як будували дім, імовірно, не сподівалися, що дерево розростеться і буде настільки близько до споруди. Але от тепер дуб в обхваті сягає майже 3 метри і його крона розкинулася над хатинкою. Це фото стало дуже популярним в інтернеті і саме за тикими світлинами варто їхати в глибинку, — каже Роман Птачик.
Сусіди краще подбали про велотуристів
Взагалі фільмувати подорожі – гарна практика. Так можна й інших зацікавити і, можливо, навіть підштовхнути когось до започаткування сільського зеленого туризму. А це могло б навіть стати імпульсом у розвитку нашого регіону. Зрештою у інших країнах, та й навіть у деяких регіонах України, сільський зелений туризм є дуже поширеним. Таке екзотичне дозвілля на свіжому повітрі, серед квітучих трав та щебетання птахів багатьом припадає до душі.
— Гарні лісові місцини заворожують, небачені до того озера вражають, екстрим у дорозі загартовує. Хоча, звичайно, не всім будуть до душі велоподорожі незвіданими шляхами, бо там насправді можуть підстерігати справжні пастки, неприємні сюрпризи. І до них краще бути готовими, – каже співрозмовник.
Роман розповідає, що через те, що в нас немає напрацьованих маршрутів, жодна поїздка в районі не обійшлася без певних нюансів. Дещо краща ситуація вже за межами району.
— Досить контрастна була поїздка до Черемського природного заповідника. Щойно ми подолали шлях від Малого Обзира і в‘їхали у маневицькі ліси, відчули різницю. Там всюди вказівники. Їдеш і вже орієнтуєшся, де ти знаходишся. Зрозуміло, де яке озеро, який кілометраж. Шляхи вказані окремо і для велосипедистів. Багато інформаційних стендів. Всього цього дуже не вистачає у камінь-каширських місцинах. Тому ми з легкістю проїхалися озерними перлинами Маневиччини (8 озер: Засвинське, Святе, Глибоке, Віно, Тросне, Охнич, Кручене, Черемське), побували на бортницькій станції. А от у наших лісах бувало їдеш, Інтернет зв’язок зник – і виїжджаєш зовсім в іншому місці, ніж планував. Бо ж лісові дороги заплутані, а ще якщо на шляху трапляється раптом вирубка, то збитися з напрямку дуже легко, — порівнює Роман.
У подорожі головне — надійний велосипед
Втім це не відбиває охоти у завзятих велосипедистів мандрувати краєм. Вони долають тепер більше, ніж по сто кілометрів. Вирушають в подорожі з ночівлею. Подорожує тепер Роман зі своєю дружиною. Але це вже після перших «розминочних» виїздів на кілька десятків кілометрів.
— Велопоїздки виснажливі. Але помірна їзда на велосипеді дуже корисна для профілактики серцево-судинних захворювань та хронічних захворювань опорно-рухового апарату. Ми їдемо нешвидко — 9-12 кілометрів за годину. І надійний велосипед, продумані дрібниці, фізична підготовка – те, що дається взнаки, — каже співрозмовник. – Спочатку я думав, що колишні «радянські» велосипеди найміцніші. Тож, коли вирішив пристати до групи веломандрівників, знайшов вдома стару раму, попросив спеціаліста, щоб обладнав її по-новому, і вирушив у дорогу. Але вже після другої поїздки цей велосипед підвів мене. Супорт задній вийшов з ладу, зникли гальма і після цього я вирішив — все-таки варто придбати більш придатний і раціональний. Купив німецького, з легкою алюмінієвою рамою, пристосованого до тривалих навантажень.
Відтак для бажаючих зайнятися велотуризмом Роман радить заздалегідь подбати про надійний транспорт. Це буде, напевне, найвитратніший пункт. Бо ж взагалі це – найекономніший вид відпочинку.
— Головне — правильно все продумати і по можливості передбачити – тоді релакс на природі гарантований, — запевняє.
Ось так треба дбати про зону відпочинку
Мріє Роман Птачик, що, популяризуючи такий спосіб відпочинку, вдасться навчити наших земляків любити свій край і цінувати його красу. Сподівається, що ця любов не дозволить засмічувати його. Принаймні наші сусіди уже на правильному шляху.
— Наприклад, подорожуючи лісами Черемського заповідника, неважко помітити, що вони чистіші від наших. А якось відпочиваючи з ночівлею на березі одного з озер Ратнівщини, теж були приємно вражені. Прокинулись зафотографувати ранкову природу, аж почули гуркіт автомобіля. Приїхав ЗІЛ самоскид. А повіддаль від озера метрів за 200 стоять туалети і на деревах розвішені кульки для сміття. Підхожу, бачу — ці кульки знімають і нові чіпляють, а ті завантажують на автомобіль. Питаю: «А хто то вас так зорганізував?» Кажуть: «Сільський голова». Питаю: «А хто у вас голова?» Показують: «А он на зілові приймає пакети зі сміттям». Молодці, що ж скажеш. За екологію (за стоянку) вони, звичайно, беруть кілька гривень, але не шкода і заплатити тих 15 гривень, головне навколо чисто. Не так все погано і в нас. Наприклад, на озері Ольблє (Грудківське) ми уже замість сміття, якого помітно поменшало, милувалися лебедями, — поділився враженнями Роман.
***
Що ж, десь у задумці в когось уже, можливо, і визрів якийсь план розвитку зеленого туризму на Камінь-Каширщині. Але то на майбутнє. Сьогодні ж найпростіше — із нашими туристами, які вже вивчили особливості краю, скласти кілька маршрутів, осідлати велосипеди і в подорож. На час карантину якраз те, що треба.
До речі, як інформують ЗМІ, у Японії за кожен день подорожі країною влада виплачує грошову винагороду. В Україні поки що просто закликають популяризувати внутрішній туризм, позначаючи цікаві місця, які є маловідомими, однак не менш мальовничими, мають свою історію і можуть стати туристичними магнітами на туристичній мапі Волині та загальнодержавних туристичних маршрутах. Тож до справи!
Тетяна ПРИХОДЬКО.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
