Добру справу було зроблено на початку дев’яностих років минулого століття, коли районну державну адміністрацію із здобуттям Україною незалежності очолив світлої пам’яті Роман Шпарик. Тоді за його дорученням було викладено із плит через парк алею, що з’єднала вулицю Лесі Українки із вулицею Шевченка. Згодом дбайливі містяни посадили вздовж доріжки берези, липи. Шкода лише, що частину із них знищили руки хуліганів. Проте більшість білокорих, липок усе ж вціліла. Тож сьогодні алея нагадує такий собі тунель, у затінку якого комфортно погуляти, посидіти на лавочці, послухати спів птахів… Просто відпочити. Тому не дивно, що у надвечір’я тут чимало гуляє людей — як літні, так і мами з маленькими дітками, з колясками тощо.
Але разом з тим люди уже не вперше за посередництвом газети звертають увагу міської влади, комунальників на одну, здавалося б, дрібницю. На алеї за якусь сотню метрів від річки Цир (навпроти пасажу) давно потрібно замінити кілька плит. Їх влітку 1997-го, коли розчищали парк після червневого буревію, знищили колесами великовантажні автомобілі. Свій знак залишили час і природні чинники. Тож сьогодні на цьому місці люди з необачності спотикаються, падають. Редакції відомо факт, що одна жителька міста так впала і забила коліно, що довелося робити операцію. Падають малі дітки.
І насамкінець. Нерідко доводиться чути, як камінь-каширці згадану алею називають ім’ям Романа Шпарика. Нехай і неофіційно, але і в такий спосіб вони воліють пам’ятати людину, яка залишила хороший слід у житті міста, і не тільки.
Петро ТРОФИМЧУК.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
