Ще 25 років тому Василь та Василина Корінчуки із Малої Глуші погодилися на спільне «горе та радість», поєднавши свої долі назавжди. Вони стали справжньою опорою одне для одного і сьогодні демонструють гарний приклад міцних сімейних стосунків для своїх дітей.
Можливо, хтось скаже «Тож Василь та Василина, то як їм не ладити», але подружжя переконує, що співзвучність їхніх імен – лиш нетиповий збіг. Бо на те, що вони разом у шлюбі уже стільки років, кажуть, мають вплив дещо інші фактори. І це передусім — безумовне кохання, підтримка один одного та спільні інтереси по житті.
— Можливо, у імені і криється якась таємниця, та ми над цим ніколи не замислювалися. Якщо вірити опису та характеристикам імені Василь в літературі, то, власне, з моїм чоловіком, є таки чимало спільного: Василько – справжній лідер, завзятий трудівник і, зрештою, мудрий та поміркований голова родини. Усе, що задумав суджений, — враз зреалізує. І я — за чоловіком, а не він за мною, — зауважує Василина Йосипівна.
Жінка захоплюється вправністю свого коханого. Каже, що нема роботи, яка йому не під силу.
— У селі, знаєте, трудитися треба вправно: як на полі, так і коло садиби. Крім того, від мого судженого, ані полювання, ні риболовля «не втечуть». Щороку завзято поповнює домашні запаси дарами лісу. А ще ж працює в обласному центрі на підприємстві. Тиждень — на роботі в Луцьку, а в наступну семиденку — клопочеться по господарству вдома. Інколи, здається мені, він аж занадто затятий до тієї роботи, часто доводиться нагадувати йому: «Василю, бери по силі!» А коли випаде вільна година, замість перепочити мій господар береться виготовляти дерев’яні діжки. Бондарювання, безумовно, його коник, — розповідає пані Василина.
І хоча, як вона стверджує, саме за чоловіком останнє слово на сімейній раді, Василь завжди радиться з нею перед тим, як прийняти остаточне рішення. Бо ж, мовляв, має дружину мудру та вправну на всі руки. А те, що вона буде йому гідною підтримкою у житті, зрозумів майже одразу після знайомства.
— «Я одружився за три дні» — так розповідаю усім знайомим про історію наших стосунків, — каже відверто Василь Іванович. — Хоч дівчат мав я багацько, проте свій вибір зупинив на Васюші (так ласкаво чоловік називає дружину, — авт.), бо лише її покохав по-справжьому. Наше знайомство відбулося, так би мовити, не за приємних обставин: майбутня дружина витягнула мене з парубочої бійки біля сільського клуба. Тоді і познайомились… Невдовзі після першого побачення я зламав ногу. Відтак на наші подальші зустрічі приходив на милицях. Ще тоді зрозумів, що ця жінка завжди підтримає та ніколи не полишить в біді. Зрештою, довго не роздумуючи, зробив їй пропозицію. А вже в цьому році відзначатимемо срібне весілля.
За всі роки подружнього життя Василь та Василина стали справді половинками одного цілого. А тому не розмежовують навіть роботу.
— Щиро кажучи, я не гребую жіночою роботою, тим часом дружині часто доводиться звалювати на себе відповідно й чоловічі обов’язки. Я без жодних проблем зіб’ю масло чи приготую м’ясний фарш для котлет. Натомість, коли мене немає вдома, Василина може розкидати гній на полі чи викосити добрий лан. Доповнюємо, так би мовити, наш робітничий тандем у разі ослаблення одного з подружжя, — зізнається Василь Іванович.
До речі, разом вони і бджолярують. Мають у господарстві близько двадцяти вуликів, тож спільно і клопочуться коло них.
— У молодості Василина любила мед до безтями, а я тим часом, щоб догодити коханій, навчився утримувати бджіл, доглядати за їхніми «домівками». Тепер — то наше спільне хобі. Крім того — це і відпочинок, і своєрідна терапія, — каже пан Василь. — Спілкування з медоносними комахами для моєї дружини схоже на якесь магічне дійство. Перебуваючи біля вуликів, вона навіть не прикривається. Укусів не боїться, бо повністю довіряє бджолам, рівно так, як і вони їй. До того ж комахи, напевно, відчувають і нашу любов один до одного: солодку по-медовому…
Леся Мінібаєва,
с. Мала Глуша.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
