Не встигли ще всі надивуватися вагітній самці лося, яка нещодавно пробіглася карасинськими вулицями, як мережею знову прогриміла новина. От тільки до рангу радісної їй ой як далеко. А все тому, що людській жадібності та егоїзму немає меж: браконьєри вбили косулю, залишивши напризволяще двох її незміцнілих дитинчат.
Маленьким косуленятам, яких знайшли єгері в урочищі Грушка (між селами Запруддя та Сошично) під час обходу угідь мисливсько-рибальського колективу «Наболоцький», було лише два дні. Голодні, замерзлі, знесилені, вони чекали на маму-годувальницю, схоже, не одну добу. Їхній розпачливий плач гостро розривав гармонійну тишу лісу, самі ж звірятка навіть не могли стати на лапки. Така знахідка спантеличила єгерів, адже мати ніколи не покине своїх дітей. Попри все, була надія, що косуля повернеться. Але за добу спостережень цього так і не сталося. Єгерям не залишалося нічого іншого як забрати дитинчат на домашнє вигодовування. Однак за кілька годин слабшого косуленя не стало…
Тепер небайдужі до лиха братів наших менших намагаються врятувати друге маля. Наразі його годують з пляшечки коров’ячим молоком кожні півтори години. Спостерігають за ним, лікують, консультуючись з ветеринаром. Зваживши всі «за» і «проти», поки що вирішили залишити дитинча в селі. У Сошичному в нього є чудова доглядальниця — мама одного з єгерів, — людина з досвідом і великим серцем.
«Перші дні будуть найважчими, однак хочеться вірити, що все буде добре і вдасться його вигодувати. Головне — аби почав їсти сам. Ми ж здогадуємося, хто це зробив, адже єгері уже не раз ловили браконьєрів, або ж знімали петлі. 2-метрова клітка-капкан і досі стоїть в лісі, “захищена” законом. Найприкріше, що люди знають про все і мовчать», — поміж іншим стурбовано підкреслює дружина керівника громадської організації «Мисливсько-рибальський колектив “Наболоцький”» Сергія Бойчука Тетяна. Вона — серед активістів-рятувальників фауни лісів і не з чуток знає про життя лісових мешканців, як і про звірства собі рівних. Тим більше, що подружжю Бойчуків уже доводилося скуштувати того «рятувально-батьківського» хліба. Так, завдяки їхній турботі місцевими лісами гуляє козлик Боря. Сподіваємося, з часом до нього приєднається косуленя, над ім’ям якого у товаристві поки що роздумують. А ми ж неодмінно розкажемо вам про успіхи новоспечених друзів, познайомимо ближче з цим красунчиком і його рятівниківниками. Тож нехай наступна історія про маленьке косуленя буде світлою і повною добра!
Ви знаєте, який біль відчувають непристосовані до життя, ні в чому не винні дитинчата, доки дорослий «дядя» радіє зі смерті нечесно впольованої, загнаної тваринки? Ви чули, як вони волають про допомогу і кличуть свій єдиний захист — маму? А їй, безперечно, і до того було нелегко, адже неподалік — згарище. Пожежі, сполохані звірі, вбиті матері і діти, браконьєрські клітки і петлі — людина перетворює ліс в пустку. Напевно і той радошинський лось вбіг у село не з великої радості. Гірко, що в період тиші, коли мають народжуватися малята, звірі навпаки перебувають на тонкій межі життя і смерті, бо «голодній» людині не писані ні Божі, ні людські закони. Та й на терези совісті покласти нічого… То ж хто звір?!
Іванна ВЕЛИЧКО.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
