Люди звикли до стереотипу, що дівчина і баян – це досить незвичне поєднання, що на ньому грають як правило чоловіки. Однак, не зважаючи навіть на те, що цей інструмент вимагає неабиякої сили і витривалості, він підвладний і тендітним панянкам. Це на власному прикладі довела Софія Березнюк з Теклиного.
У сім’ї -дві сестри баяністки
Сьогодні Софія — професійна баяністка. З відзнакою закінчила музичне училище культури і мистецтв імені І.Ф.Стравінського та Одеську національну музичну академію імені А.В.Нежданової, працює в Одеській обласній філармонії і викладає в музичній школі. Це — результат багаторічного навчання і наполегливої роботи над собою. А розпочалося все з того, що в музичну школу записалася її старша сестричка Тетяна. Без зайвих сумнівів обрала баян, адже була знайома з цим інструментом – на ньому грав викладач музики у школі. Тож мала уявлення, як він «працює» і неодноразово чула його звучання. Ця гра зачарувала й Софію, яка залюбки спостерігала за сестрою, а згодом і сама захотіла зайнятися музикою. Тож з часом у неї зібралося багато приємних, веселих, інколи навіть кумедних спогадів, пов’язаних з баяном. Перший – зустріч з Надією Ільчук, викладачкою Камінь-Каширської музичної школи.
— Пам’ятаю, як Надія Василівна приїхала до нас додому. Тоді я маленька сиділа на справжній українській копичці і виспівувала українські пісні. Вона відзначила, що я маю гарний голос, і запропонувала мамі записати мене в музичну школу, – з щирою усмішкою ділиться теплим спогадом Софія. – Звичайно, на початках були труднощі. Мене майже не видно було за інструментом, складно було поєднувати гру з навчанням, траплялися моменти розчарування. Але Надія Василівна завжди була поруч і підтримувала. Це допомагало вчитися, здобувати призові місця на конкурсах і продовжувати обрану справу.
Іншою визначальною зустріччю для Софії-баяністки стало знайомство із композитором, автором джазових п’єс і опер Віктором Власовим, якого в колі музикантів, зокрема, баяністів вважають генієм. Ще в роки навчання у школі дівчина їздила на Міжнародний конкурс у Дрогобич, де Власов був серед членів журі. Тоді вона мріяла повчитися у нього. І бажання збулося: у музичному училищі він став її керівником. «Я була на сьомому небі від щастя», – захоплено підкреслює моя співрозмовниця.
Коли Софія грає на баяні— душа співає!
Попри те, що Софія пішла Тетяниним шляхом, повноцінно помузикувати разом сестрам вдавалося рідко: вікова різниця між дівчатами 3,5 роки, тому Тетяна завжди була на крок попереду. І коли одна ще навчалася у музичній школі, інша уже була студенткою коледжу. А тепер Тетяна мешкає в столиці, навчається в аспірантурі та викладає в Київському національному університеті культури і мистецтв. Вона дуже музична, має чудовий голос, тож Софія хотіла б створити з нею дует. Заспівати, як на родинних святах, пригадати, як виступали з шкільним ансамблем, просто робити те, що люблять обоє. І хоча між Києвом і Одесою, де мешкають нині, сотні кілометрів, вона щиро сподівається, що життя подарує таку нагоду.
Баян сьогодні значно перевершує гармошку 60-х
Коли чуєш хорошого виконавця, здається, ніби музика ллється сама по собі. Але, акцентує Софія, це зовсім непросто. Насамперед потрібно дуже багато займатися. Баян вимагає великої витрати часу, наполегливості, сили волі і впевненості в собі. Його традиційно зараховують до народних інструментів, адже на ньому можна виконувати музичні твори, близькі народному духу. Попри це сучасний баян вийшов на професійний рівень — це уже не гармошка 60-х років. Він вдосконалився конструкційно, а також покращив технічно-виконавські можливості.
— У наш час на баяні можна грати твори, які виконуються на фортепіано, органі, класичні композиції. Ці переклади звучать дуже природно і гарно, а сам інструмент наразі досить популярний у Європі. Наприклад, німці дуже люблять виконання Баха, — відзначає моя співрозмовниця. — Загалом, баян вирізняється гнучкістю динаміки, керованістю і подачею звуку.
Музикант дарує людям щастя
У цьому Софія переконана на всі 100 відсотків. Тож налаштована нести музику у маси, як того потребує душа. Каже, хочеться розвиватися, адже для цього людина і живе. А готовність працювати за фахом не викликає жодних сумнівів: дівчина навчалася і водночас працювала, тому мала багато шансів перевірити себе на вірність музиці. Не зрадила.
— Випало попрацювала на багатьох роботах, хоча не завжди за спеціальністю. Це були й дитячі садочки, і єврейські центри. Поєднувати з навчанням було важко. Так, прокидалася о 6 ранку, бігла на роботу. З 9 години бігла на заняття по баяну, потім — на лекцію, тоді займалася і знову бігла на роботу. І так до 9 вечора. Звичайно, це втомлювало, інколи «здавало» здоров’я. Але все добре, — підсумовує життєрадісна Софія.
Найкращий комплімент – українська мова
Однак не музикою єдиною… Софія любить читати класику, грає в теніс, цінує приємне спілкування і обожнює каву. Їй подобаєтся комунікувати з людьми інших сфер, особливо з тими, хто чогось досягнув і може стати прикладом для наслідування. А ще вона — щира українка, і навіть в неоднорідній Одесі розмовляє чистою українською, адже це милозвучна, гарна і, найголовніше, наша рідна мова.
— Для мене найкращим компліментом — коли у розмові зі мною з російської переходять на українську. Зокрема, й на роботі, адже тут я зустрічаюся з різними людьми, причетними до музики і мистецтва, і всі — російськомовні. Проте тепер вони намагаються звертатися до мене українською. Звичайно, зовсім спілкуватися нею вони не в змозі, однак, коли заходять до мене, кажуть «доброго дня вам», або ж коли ідуть, говорять «гарного дня, було приємно з вами поспілкуватися», — детальніше розповідає про себе дівчина.
І дійсно, бесідувати з цією тендітною панянкою завжди цікаво. Вона заряджає позитивною енергію і любов’ю до світу, а її очі випромінюють щастя. І ця енергетика легко передається іншим. А це, як любить сказати Софія, — колосальна річ.
Іванна ВЕЛИЧКО.
