У службі надзвичайних ситуацій сьогодні працюють син, донька, невістка, зять та п’ятеро племінників. Один з них — Андрій — очолює нині Камінь-Каширський районний відділ УМНС в області.
Вчора, 29 січня, своє професійне свято відзначили ветерани пожежної охорони. Незважаючи на те, що працівників служби надзвичайних ситуацій України тепер вшановують 17 вересня у День рятівника, не буде зайвим згадати про героїзм і самовідданість уже колишніх пожежників.
Якщо говорити про пожежну службу та її яскравих представників у нашому районі, то чомусь в уяві одразу постає людина, котра майже тридцять років життя віддала цій нелегкій справі. Це — колишній керівник районного відділу УМНС в області, полковник служби цивільного захисту Володимир Багнюк. Уже минуло сім років відтоді, як Володимир Григорович полишив службу. Проте він мало не щодня відвідує колектив рятувальників. Відтак напередодні святкової дати говоримо з ветераном галузі.
— Мріяв бути військовим, натомість став пожежником, здобувши освіту у Львівському пожежно-технічному училищі, — розповідає Володимир Багнюк. — На старті кар’єри упродовж трьох років працював старшим інспектором ДПН у Маневицькому райвідділі пожежної охорони. Потім мене направили обіймати посаду начальника формування на Камінь-Каширщині, де пройшли мої чи не найкращі роки. Більше того, свою вдачу рятувати людей та запобігати лихові передав своїм наступникам: у службі надзвичайних ситуацій працюють син, донька, невістка, зять та п’ятеро племінників. Один з них — Андрій — очолює нині Камінь-Каширський районний відділ УМНС в області.
— Погодьтеся, Володимире Григоровичу, що окрім сумлінного виконання службових обов’язків люди цієї професії мають бути самовідданими та схильними до самопожертви…
— У цій роботі немає випадкових людей. Кожен, хто вступає до лав служби свідомо, знає, що на нього може чекати будь-якої миті під час виконання бойового завдання. Так, саме бойового завдання, бо вогонь, стихія — це вороги вогнеборців, рятувальників. Без сумніву, вогнеборці готові ризикувати власним життям заради порятунку інших. Разом з цим, у найбільш складних ситуаціях завжди виявляють високі моральні якості, професіоналізм, мужність і особисту дисципліну.
— Ви, будучи керівником, як гуртували колектив, чого навчали та як налаштовували своїх підлеглих?
— Працювати в одній команді та підтримувати один одного за будь-яких умов — це головне правило кожного колективу. У разі послаблення хоч однієї ланки в загальному ланцюгу необхідно миттєво її підсилювати. Та, певна річ, тут працюють сильні духом бійці-професіонали. До прикладу, під час гасіння масштабних пожеж рятувальники-вогнеборці думають передусім про порятунок людей, які можуть бути в полум’ї, а вже потім про збереження майна.
— Чи був у період служби якийсь резонансний випадок, коли Вам самому доводилось рятувати чи запобігати лихові?
— За один з таких випадків я отримав навіть медаль за мужність та героїзм. Так, на все життя запам’ятався випадок, що трапився наприкінці лютого 2008-го року. У ставу, що неподалік від села Гута-Камінська, за сотню метрів від берега мало не втопився 12-річний підліток-рибалка. Тоді рятувальникам довелося розламувати кригку кригу, аби добратися до хлопця. Кожна хвилина могла стати останньою. Знесилений підліток будь-якої миті міг піти на дно. Але, на щастя, рятувальники разом з тодішнім Клітицьким сільським головою Богданом Островським та начальником варти Василем Шуміком не розгубилися — дісталися до хлопчини і витягнули його з льодових тенет. Згодом теперішній ветеран служби Василь Шумік і згаданий тодішній сільський голова стали переможцями премії “Людина року Волинського краю” та нагороджені відзнакою МНС за відвагу у надзвичайній ситуації.
Спілкувалась Леся Мінібаєва.
