Депутата обласної ради Валерія Дунайчука особливо представляти не треба. На Камінь-Каширщині його знають передовсім як щиру людину, що старається по-можливості допомогти усім, хто звертається до нього з власними турботами. За час роботи в представницькому органі самоврядування Волині народний обранець зумів зробити багато корисного для рідного району. Про успіхи депутата, а також завдання, котрі ще потребують вирішення, нині спілкуємося з нашим співрозмовником.
– Валерію Савовичу, як оцінюєте свою роботу в обласній раді упродовж каденції та за останні 9 місяців? Наскільки результативною вона є та що вдалося зреалізувати?
– Скажу відверто, ніколи не любив хвалитися і приписувати заслуги лише собі. Не буду цього робити й зараз. Те, чого вдалося нині досягти в районі, стало реальним завдяки спільній праці з колегами-депутатами, зокрема, тими, котрі представляють Камінь-Каширщину, команді районної ради, підтримці народних депутатів, керівництва області, держави. Разом ми зуміли втілити багато потрібних, важливих для краю завдань. Найперше з них – завершення будівництва школи в селі Житнівка. Сьогодні — це функціональний навчальний заклад, який надає якісний рівень освітніх послуг. Окрім того замінили дах, вікна, двері у приміщенні старої ЗОШ. Залишилося тільки провести там ремонт, і тоді його можна використати, наприклад, під дитячий садок. Головне — бажання громади.
Практично з нуля збудували приміщення під кілька класних кімнат у школі села Оленине. Добудували господарським методом навчальний корпус школи у селі Соснівка. Хоча були противники, які казали, що не треба там будувати, бо є опорна школа в Пнівне, тож можна дітей туди довозити. Ніхто не заперечує… Але батьки хочуть, щоб маленькі діти ходили в школу у своєму населеному пункті, а не їздили десь автобусом. Адже транспорт може зламатися, особливо взимку, замете дорогу снігом, не доїде… Облаштували там санітарні кімнати, а ще кілька класних кімнат, повністю перекрили нову і стару будівлі.
Відновили роботу садочків, які довгі роки до того стояли пусткою. Десь під дошкільні заклади пристосували колишні колгоспні контори, як-от у селі Добре. Останній проєкт реалізовували з величезними труднощами, постійно бракувало коштів, але знову ж командними зусиллями знаходили джерела: з того ж соцеконому, обласного, районного бюджетів, аби профінансувати роботи. Слава Богу, садочок запустили, дітки відвідують, колектив працює. Не говорю вже про ремонтні роботи, що проводилися в багатьох закладах освіти району.
Одним із ключових напрямків, куди вкладаємо чимало зусиль, лишається покращення стану доріг краю. Важливим здобутком, вважаю, є те, що у цьому році відремонтовано автодорогу “Личини-Запруддя-Карасин”. Тепер ось доробили дорогу до села Гута-Камінська. Згодом тут продовжать облаштування асфальтованого покриття далі в напрямку села Полиці. Так само заплановано ремонт дороги “Нуйно-Залісся-Клітицьк” та ряду інших. Зокрема, капітальний ремонт вулиці Шевченка у селі Осівці.
– Відповідаючи на перше запитання, ви багато уваги приділили досягненням, спрямованим на наближення освітніх послуг до жителів району, зокрема, згадали наскільки активно тут відбувається процес шкільного будівництва. Тим не менше все ще невирішеними є деякі старі проблеми. Насамперед, досі не розпочато будівництво школи в селі Стобихівка, чомусь залишаються “зачиненими” двері новозбудованого закладу в селі Осівці, хоча його обіцяли відкрити до першого вересня поточного року. Ви, як член профільної комісії в облраді, можете пояснити, в чому причина затримок?
– Нам в області постійно дорікають, що на Камінь-Кашищині дуже багато шкіл будується за останнє десятиліття. Та це не чиясь примха, а реальна потреба. В районі народжуваність найвища на Волині, і наповнюваність класів найвища. Коли брати деякі села району, там помітний значний ріст населення. Особливо в Стобихівці, де 105 жінок мають статус матері-героїні, виховують по п’ять і більше дітей. Небагато сіл в Україні можуть похвалитися таким показником…
Про долю будівництва школи у Стобихівці треба питати нову владу. Усі попередні процедури, що передують будівництву, дотримані, проєкт пройшов експертизу, відповідає всім вимогам, завершився тендер, маємо переможця. Навіть передбачено фінансування. Але державні кошти не йдуть. Відповідно роботи не починають. Ми свою частку з районного бюджету виділили давно, ще у березні. На сьогоднішній день мені невідомо ні про ситуацію в управлінні капітального будівництва департаменту розвитку та житлово-комунального господарства Волинської ОДА, ні те, як планує вирішувати озвучене питання керівництво обласної державної адміністрації. Це вже запитуйте в них. Безперечно, школу у Стобихівці будувати треба. Ніхто того не оспорює. Бо 300 дітей ні до Карасина, ні до Сошичне автобусами не довозитимуть. Навіть якщо половину, 150 учнів доставляти на навчання, коли автобус розрахований на тридцять дітей, то це треба п’ять автобусів. По-перше… По-друге, аби перевозити дітей, потрібно, щоб була нормальна дорога, з твердим покриттям – асфальтованим, а не білощебеневим. Та що воно буде далі – покаже час, і як будуватиметься політика держави стосовно цієї проблеми.
Осівці, вважаю, – вже не проблема, а невелика затримка. Обіцяна сума державного фінансування нещодавно надійшла в область. Тому коли школу завершать і здадуть в експлуатацію, залежить від того, наскільки швидко підрядник отримає гроші та буде оформлено відповідний пакет супровідних документів. Отримання декларації про завершення будівництва об’єкта – процес довготривалий… А поки у забудовника не буде офіційного підтвердження, що об’єкт готовий до експлуатації, дітей у школу ніхто не пустить. Чому? Бо, не дай, Боже, щось, відразу знайдуть крайнього. Звичайно, хотілося б, щоб її відкрили до першого вересня. Та, на жаль, для того недостатньо бажання громади чи депутатів.
– Валерію Савовичу, стосовно державної політики. Сьогодні в Україні триває активне реформування адміністративного устрою. Розпочавши зі створення ОТГ, на котрі ми, на жаль, не так багаті (маємо лише одну та дві в очікуванні створення), влада хоче знову укрупнити наявні території. Остання пропозиція Мінрегіонбуду – перекроїти Волинську область на три великі райони (так звані повіти): Луцький, Ковельський та Володимир-Волинський. Як бачимо, Камінь-Каширський в переліку відсутній. Припустімо, коли вона дійсно буде затверджена, чи означатиме це, що наш край перетвориться на периферію без жодних перспектив розвитку?
– Дійсно адміністративна реформа, зокрема, створення районів (повітів) передбачає укрупнення територій. Нині існують певні розроблені методики Мінрегіонбуду, і при прийнятті рішення кого з ким об’єднувати цим методикам повинні відповідати. Камінь-Каширський заслуговує бути центром нового району, бо є містом із давньою історією, одним з перших отримало Магдебурзьке право. Проте багато чинників впливає на те, чи стане Камінь-Каширський центром, і чи взагалі утвориться четвертий район. Я хочу та прикладатиму всіх зусиль, аби ми не втратили цей шанс. Але є певний спротив наших сусідів. Ратнівчани у жодному разі не хочуть до Каменя-Каширського. Вони більше тяжіють до Ковеля. Маневичі на 100% проти об’єднання в один район. Тієї ж позиції дотримуються мешканці Любешівщини, які готові єднатися лише з Маневичами, бо їм туди зручніше діставатися. Так склалися їхні історичні зв’язки. Не на користь нам те, що в районі затягується процес утворення ОТГ, особливо, що ще й досі не постала Камінь-Каширська об’єднана територіальна громада.
Чомусь керівництво самоврядних органів, жителі сільських рад свідомо не хочуть розуміти, або в них немає усвідомлення того, що втрачається не лише час, а й фінансові надходження, котрі вони могли спрямовувати на розвиток власних громад. Я неодноразово це пояснював. Є фінансисти, які подавали розрахунки. Але чомусь всі шукають в ОТГ негатив, а не шукають позитив, вишукують проблеми. Вони у кожного є і будуть. Помилково думати, що коли громада утворює ОТГ, після цього для її мешканців настає райське життя. Ні, цього, звичайно, не буде. Треба працювати. Манна небесна з неба падати не буде. Та коли маєш державну підтримку, долати труднощі легше. І сьогодні тому маємо підтвердження – Гуто-Боровненську ОТГ, яка розвивається, де ремонтують дороги, закуповують обладнання для перших класів, виплачують заробітну плату технічному персоналу.
Спілкувався Олександр ПРИЙМАК.
