Бджолину сім’ю потрібно полюбити як рідну, а ще краще — зробити її невід’ємною частинкою своєї родини. І багатогранному пасічнику з Воєгоща це вдалося.
Його дітки виростають на пасіці, а дружина знає не менше таємниць бджільництва, ніж він сам. Перший вулик для своєї пасіки чоловік зробив власноруч і не боїться жодних труднощів, а все тому, що бджільництво вважає особливим порятунком від одноманітності буття. Про секрети бджолярської справи розповідає із захопленням, а про своїх смугастих медоносок – із любов’ю.
У цьому певний Віктор Гембік – бджоляр Кримнівського лісництва (ДП СЛАП «Камінь-Каширськагроліс»). Він стверджує, що пасіка відволікає від рутини. Крім того, для Віктора це рівночасно і приємна робота, і цікаве хобі, і, схоже, велика любов.
— До мене у сім’ї ніхто не мав справи з бджолами, хоча мед полюбляли усі. Отож, відразу після закінчення школи придбав столярного станочка, зробив першого вулика, купив роя і почав поступово вивчати бджільництво. Наука була різною: що читав, що питав людей, дещо приходило з досвідом, – весело розповідає наш герой. — На посаді лісгоспного пасічника з 15 травня 2008 року. Почав з 12 вуликів, зараз – 43. Крім того, маю ще власні сім’ї. Вони всі для мене рідні – усіх однаково люблю. Звичайно, за роки роботи були й кризові ситуації, однак «своїх» ніколи не кидав напризволяще.
Віктор стверджує, що справжній пасічник мусить бути ще й столяром, адже постійно потрібно робити вулики, рамки. Ремонтувати їх. На це іде немало часу. «Найспекотнішою» для будь-якого бджоляра є весна – вилітають рої і робочий день автоматично стає ненормованим. Встерегти їх нелегко, однак наш пасічник має на цей випадок свої секрети, яких ми також видавати не будемо. Попри всі труднощі, це водночас і улюблена Вікторова пора, адже розвиваються рої: щоразу приємно відкривати вулик і милуватися збільшенням сім’ї. А ще тоді бджілки активно працюють, у повітрі витає дивовижний п’янкий аромат. Особливо важко встояти перед тими чарами теплими вечорами.
На пасіці Віктор щодня. Щотижня перевіряє сім’ї. Маска і димар – обов’язкові атрибути. Нам також пощастило побувати на пасіці. Принагідно чоловік пригадав і перші дні роботи: було складно. Деяких необхідних речей просто не вистачало. Привезли вулики, а наступного дня почали вилітати рої. За день виходило по 5, по 8 роїв. Вставав о 5 годині ранку і до 10 робив рамки. Потім слідкував за бджолиними сім’ями, а після 18 години знову працював із деревом. Словом, рік був насиченим. Траплялися й ситуації, які згадує зі сміхом. Наприклад, про те, як перший раз покусали – залетіли під штани. Вийняв тоді 47 жал.
Зараз все інакше. Може вільно господарювати біля вуликів у шортах та футболці. Не бояться бджіл і юні помічники Артем, Ярослав, Світланка та Павлик. Старшому – 13, меншому – 3. На пасіку поспішають нарівні. Допомагає і дружина Лариса: за ці роки навчилася немало. Особливо робота кипить, коли качають мед – усім цікаво, кожен має свої обов’язки. Отож, можна із впевненістю сказати, що уся сім’я Гембіків – пасічники. До особливої процедури «збирання» меду також радо приєднуються й інші працівники лісового господарства. Зокрема, головний лісничий Кримнівського лісництва Сергій Карпук та його помічник Ярослав Питель. Обоє знаються на справі.
Віктор жартує, що з бджолами співпрацює тісно: пасіка відразу за обійстям, під лісом. Замість городу – вільний простір для смугастих «підопічних» і став, на березі якого бджілки часто влаштовуються рядочком і п’ють воду. Виглядає незвично. Натомість мед – особливий і давно завоював прихильність справжніх ласунів. Всі ж бо знають, що це натуральний дар лісу.
Цікавою була не тільки екскурсія пасікою, але й розповіді її господаря. Він радо продемонстрував як потрібно поводитися зі смугастими медоносами, показав, де качає мед, і розповів про підготовку до нового медозбору, по-простому пояснив основні «операції» біля вуликів (для чого димок, з чого складається вулик, тощо). Зокрема, повідав, що у його вуликах здебільшого 20 рамок, на зиму – скорочує їх кількість до 8-10 залежно від сім’ї: щоб осилили «обігріти» свою хатку. Особливого догляду потребують і рамки. З ними теж клопоту вистачає: почистити, обрізати віск, перетопити його, перетягнути дроти, навощити рамки. Однак, помітно, що усі клопоти господарю в радість. Крім того, Віктор пояснив, що дуже добре, якщо сім’я самостійно обере собі вулик – тоді працюють надзвичайно продуктивно. Бджоли дуже манірні, люблять чистоту. Хоч і добрі комахи, але норовливі, інтуїтивні. Не раз і гостей, і сусідів жалили, і домашньому господарству перепадало. У погану погоду краще їх не тривожити: коли нема взятку – злі. Так, в таких умовах нормальна сім’я за добу споживає до 3 кілограмів меду. Натомість за сприятливої погоди можна отримати, в середньому, близько 10 літрів із сім‘ї (літра заважить близько півтора кілограма). Словом, нюансів багато, тому не даремно бджільництво називають мистецтвом і наукою водночас…
Наразі у бджолярів розпочинається активна підготовка до зими. Скоротити і правильно сформувати гніздо, підкормити, утеплити – роботи чимало. Однак, здається, Віктор справляється з усіма завданнями на високому рівні: навіть коли у холодну пору в селі гинуло багато бджіл, у його господарстві ситуація була кращою. Пояснює: на збереження бджіл впливає власне підготовка до холоду.
Важко обійти увагою і самого пасічника: енергійний, доброзичливий і дуже веселий чоловік. Добрий господар і гарний столяр. Без перебільшень. Фабричні вироби з дерева не рівня Вікторовим роботам. Дружина стверджує, що він — творча особистість, однак розумію, що це їхня спільна риса.
Затишно на пасіці, атмосферно. Стає зрозуміло, чим так приворожує бджільництво окремих господарів, – таємниця у кожній деталі.
Отож, зі святом вас, медові майстри!
Іванна ШЕМЕТЮК.
