Незалежна громадсько-політична газета

Служити у війську стає не лише почесно, а й престижно

с

Ще зовсім недавно тема служби в армії викликала в молоді неприхований острах і паніку. Тож і не дивно, що чимало призовників йшли на все, аби тихо “відкосити”, адже нічого хорошого в цій справі не бачили – кругом одна дідівщина, застаріла техніка, погане матеріальне забезпечення, гнітючий побут, неякісне харчування… Так, можливо з боку подібні дії виглядали непатріотичними, проте винити лише хлопців — теж неправильно. Бо ж куди правду діти: в армії побутували такі умови, за яких відпадало будь-яке бажання іти на службу до війська.
Та впродовж останніх п’яти років ситуація потрохи почала налагоджуватися. Армія встала з колін, модернізується, спостерігаються якісні зміни в плані матеріально-технічного забезпечення частин. Нинішній український військовий – не той колишній бідовий солдат. Сьогодні він ситий, вдягнений, чудово підготовлений та вмотивований боєць, котрий готовий та має чим боронити рідну Батьківщину.

Днями журналістам “Полісся” випала чудова нагода поспілкуватися з кількома нашими краянами, які з честю відслужили встановлений термін строкової військової служби і щойно повернулися з лав Збройних сил України. Під час короткої розмови ми запитали у них про враження від перебування у війську, а також поцікавилися планами на майбутнє.
Новенька форма та гарний вишкіл – найперше, що впадає у вічі при зустрічі із змужнілими, підтягнутими у військовій формі юнаками. Одному із них – жителю села Оленине Валерію Обушку – довелося служити у легендарній “вісімдесятці” (80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді). Саме тій, котра мужньо відбивала атаки російських найманців у Луганському аеропорту, нищила колони бойовиків, ворожу техніку, котрі сунули сюди, щоби вбивати українців, захоплювати та плюндрувати українські міста і села.
Хороший командирський склад, гарне побратимське ставлення до солдатів, – саме так описує побачене в бригаді Валерій. Каже, гріх ображатися на когось чи на щось, тому службою дуже задоволений. За словами хлопця, він має намір знову повернутися на службу, але вже на умовах контракту.
Інший співрозмовник, карасинець Микола Дем’янюк, був одним із небагатьох волинян, які потрапили до елітного підрозділу – окремого полку Президента України імені Богдана Хмельницького. Про те, як так вийшло, юнак розповідає з посмішкою.
– Пройшов комісію і все, за станом здоров’я підійшов, – мовить Микола. А здоров’я новобранець, що висловив бажання тут служити, повинен мати “будь здоров”. Щодня воїни проходять упродовж виснажливих годин стройову підготовку, вчаться поводитися зі зброєю, тощо. Без гарної фізичної підготовки витримати такий ритм непросто. Та це свого роду плата за “елітний” статус.
– Звісно, існує ще кілька вимог до кандидатів: відповідний зріст (не нижче 182 см), відсутність шрамів, татуювань на тілі, тощо. Пояснення такого строгого відбору — в завданнях, що покладені на полк. Основні з них – забезпечення урочистих заходів, прийому офіційних делегацій, охорона резиденції Президента, несення почесного караулу. Тобто ти постійно на виду, нерідко “під прицілом” камер, презентуєш собою українське військо. Тож і виглядати маєш відповідно, – додає услід Микола.
Більше двохсот військовослужбовців полку в різний період брали участь в АТО, захищали східні кордони Вітчизни.
Попри труднощі, розмірковує Микола, служити можна. Тож бажає юнакам не уникати призову, а сміливо йти. Бо нині це не тільки потрібно, а й почесно.
Олександр ПРИЙМАК, фото автора.
На фото: Валерій Обушко (другий зліва) і Микола Дем’янюк (другий справа) з працівниками райвійсккомату.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *