Їх отримали п’ятеро школярів міської школи від колишньої учениці цього навчального закладу, а нині щирої добродійниці
Дива трапляються не лише в казці, а часом і в нашому реальному житті. Сьогодні ми розкажемо історію про те, як без жодного помаху чарівної палички та всілякої там “абракадабри” можливо зробити щасливими кілька дитячих сердець, викликати посмішку на їхніх обличчях, вселити у ніжні душі віру в те, що добро існує.
Вдалося це щирій, простій жінці, уродженці Каменя-Каширського Ірині Матвійчук, яка вже тривалий час мешкає за океаном, у далекій Америці.
Трохи більше двох років тому читачі “Полісся” вже мали нагоду познайомитися з життєвою історією пані Ірини на шпальтах районного видання. Для тих, хто призабув, коротко нагадаємо її. Народилася та навчалася благодійниця в Камені-Каширському, а нині проживає в Сполучених Штатах, де працює в провідному міжнародному мультимедійному мовнику “Голос Америки”, у команді не менш відомої серед українського загалу телеведучої та журналістки Мирослави Гонгадзе. Проте, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від Батьківщини, вона не втрачає нагоди допомагати землякам, активно бере участь у різноманітних доброчинних ініціативах. Ось і нині за велінням серця ця чуйна жінка вирішила подарувати радість святкової новорічної миті маленьким камінь-каширцям, які опинилися в непростих життєвих обставинах. Власним коштом закупила книги, канцтовари, солодощі, одяг і надіслала до рідної першої школи. Аби все вдалося, Ірині Матвійчук довелося постаратися на славу. Та завдяки підтримці помічників задум успішно втілили. Переконливим підтвердженням цього — сяючі посмішки дітвори, котру ви бачите на даній світлині.
Звісно, я не міг змарнувати шанс і не поспілкуватися з колегою, аби дізнатися, що спонукало її взятися за таку справу. Тож відшукав контакти пані Ірини в одній із популярних соціальних мереж. Зав’язалося приємне листування, під час якого крок за кроком відкрилися пазли чудової акції.
– Мрію підтримати школу, в якій навчалася, виношувала вже давно. Не питайте, чому. Можливо тому, що моя мама, Надія Василівна, свого часу працювала тут медсестрою і приятелювала зі шкільною бібліотекаркою, чи прагнення щось надолужити. Одним словом, хотілось, та не було можливості. А цьогоріч така нагода випала, отримала підвищення на роботі. Порадившись з чоловіком і донькою, вирішила – час діяти, – розповідає Ірина. – Згодом сконтактувала із засновницею сервісу дитячих книжкових подарунків “Жукі-Букі”, львів’янкою Христиною Содоморою. Написала Христині, мовляв маю таку ідею, чи не допоможе вона мені втілити її в життя. Та радо відгукнулася. Того ж дня відправила електронний лист на адресу навчального закладу, особисто директору Людмилі Андріївні Тішковій, і попрохала підібрати п’ятьох талановитих дітей, які не мають вдосталь фінансових можливостей (знаю, що таких більше, але в мене також був власний бюджет), щоб їм зробити різдвяні дарунки. Десь за 4 дні вони мені відповіли і надіслали список.
Ось так налагодився місток між далекою Америкою та Україною і творення доброї справи продовжилося далі. Згадана нами попередньо Христина Содомора займалася підбором вмісту подарункових боксів, адже має в цьому великий досвід, бо в рамках сервісу “Жукі-букі” сформувала не один подібний набір щастя для малечі. Пані Ірина лиш зрідка направляла місцеву чарівницю в потрібне русло, висловлювала свої побажання, з чимось погоджувалась, а щось просила зробити інакше. Каже, трішки довелося поморочитися з підбором книг, адже нелегко було знайти потрібні примірники. Але старання вартували того, адже ці книги мали поповнити та оновити фонд шкільної бібліотеки. При їх виборі орієнтувалися на предмети, які викладаються в навчальному закладі.
Також і з одягом. Спочатку жінка планувала купити светри. Необхідні розміри їй надали в школі. Але цей варіант відпав, бо на місці не вдалося відшукати якісні речі за помірну ціну. Разом із Христиною зійшлися на думці просто їх пошити, попередньо визначившись з тканиною і фасоном. Вийшло навіть краще, ніж те, що продають на ринках. А головне чудово підходило для діток різного віку. Чого і добивалася. Бо, як каже Ірина, найперше хотіла подарувати для камінь-каширських школярів такі ж светри, в яких ходять їхні американські ровесники
Справа залишилася за малим – доставити пакунки адресатам. Звісно, на санчата Святого Миколая годі було розраховувати, бо сивобородий дідусь мав ще вдосталь інших клопотів. Тому скористалися звичайною службою доставки, котра оперативно привезла подарунки під ялинку.
Як розповіла директор НВК №1 Людмила Тішкова, діти надзвичайно зраділи дарункам. Для них це стало великим сюрпризом. За словами педагога, вдвічі приємніше від того, що їх надала колишня учениця школи.
– Ми постійно спілкуємося з Іриною. Вона – дуже хороша людина, займається волонтерством. Хоч нині і перебуває за кордоном, але в її серці живе Україна. Те, що зробила Ірина, – вияв щирої, душевної доброти. Ви би бачили, скільки щастя було в малечих очах, коли розгортали ці пакуночки, приміряли светри. Дякуємо нашій добродійниці. Хай береже її Господь.
Дійсно, подібні акти любові заслуговують на повагу. Дана історія вкотре демонструє, що куди б вас не закинула доля, скільки б кілометрів не відділяли від отчого дому – це не завада, щоб робити доброчинство. Потрібно тільки захотіти. Давайте почнемо з маленького. Підтримати її приклад закликає й героїня сьогоднішньої оповіді.
Олександр ПРИЙМАК.
