Незалежна громадсько-політична газета

Перша поетична ластівка

с

Народження книги для автора – завжди особлива подія, співмірна з появою на світ рідної дитини. Тієї щасливої миті його душу наповнює ледь вловиме відчуття спокою, глибоке розуміння потрібності цієї праці. Адже всі ці сотні недоспаних ночей, муки очікування виявилися недаремними. І ось тепер летять з його вуст у далекі далі поетичні слова, рими та рядочки, несучи до читача, немов на крилах, радість, кохання, біль, горе розлуки, надію. Ті сокровенні, внутрішні почуття, котрими вирує єство автора.

Без перебільшення поезія відомої в районі майстрині слова Галини Денисюк з Видричів – саме така: щира і напрочуд особиста. Це сповідь, розповідь про пережите та побачене, показ сьогодення у всій його красі, а часом у потворності, іронічне “оспівування” буденності. Гадаємо, шанувальникам живого українського слова буде цікаво почитати дебютну збірку поезій Галини Яківни “Призначаю слову рандеву”, яку вона днями представила загалу. Друк книги здійснило львівське видавництво “Сполом”.

А відбулася згадана літературна подія в приміщенні центральної районної бібліотеки. По-сімейному, у колі найрідніших друзів, знайомих, давніх прихильників поетеса повідала, яким чином відбувалося творення збірки, побіжно торкнулась сторінок свого життєпису.

Перед тим на честь гості прозвучало музичне вітання від вокалістів районного будинку культури. Проте найкращим подарунком для кожного із присутніх у залі було почути поезії в авторському виконанні, так, як їх відчуває сама пані Галина.

Звісно, відчувалося певне хвилювання Галини Денисюк. Хоча назвати її початківцем-аматором беде неправильно. Вперше взялася за перо ще школяркою. Згодом, у студентські роки, коли вже навчалася у Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки (нині Східно-Європейський національний університет), почала публікувати свої творчі доробки на шпальтах районного видання “Полісся”, а також обласної газети “Волинь”. Не полишила писати і тоді, коли зі студентської лави потрапила у школу села Видричі, де наразі вчителює. Хоча, каже, на творчість відтоді завжди бракувало часу. Нерідко списані поезіями аркуші просто ховала в шухляду, не друкувала.

Але завдяки підтримці колег-літераторів подолала внутрішній страх і зважилася видати їх збіркою. Надихає автора, за її словами, можливість чути, як інші декламують її поезії. Це підштовхує творити далі. Поезія для неї – спосіб самовираження, можливість вилити на папері думки, роздуми, почуття, стан душі.

– Досить часто мені задають питання: “Чому ви пишете?” Напевне, пояснення тому слід шукати у моєму вірші “Я – поет”.

Поет – це той, хто лиш творити може,

Таке призвання в нього на віку.

Його життя дрібниці не тривожать.

А лиш натхнення і рима у рядку.

Мене ж турбує сіно у покосах,

Бур’ян на грядці, посуд на столі.

Ще — доля рідних, сивина у косах

І думка, що ж лишаю на землі?

Хоч не одна вже списана сторінка,

Поетом справжнім не назвуть мене.

Я перш за все просто звичайна жінка,

Дружина й мати – це головне.

А вірші, то скупі життя гостинці,

Вони не йдуть, коли я за столом.

Частіш — тоді, коли беру чорниці

Чи буряки сапаю за селом.

А ще, коли навкіл заляже тиша

І сон усе, здається, заснує.

Я не засну, тривожать мене вірші.

Невдала рима спати не дає.

Та перш за все я лиш звичайна жінка.

А збірки віршів – це мої сини.

Життя – ще недописана сторінка.

Можливо щось і буде восени.

Красиво пояснила Галина Яківна, звідкіля і де слід шукати корені її творчого захоплення.

Звісно, на цьому запитання до авторки не вичерпалися. Чимало задавали їх і присутні на творчому вечорі. Тож спілкування вийшло дісно насиченим і цікавим.

сс

Олександр ПРИЙМАК,

фото автора.

 

НОВИНИ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *