Чергова сесія обласної ради, котра відбулася 26 вересня, відзначилася не лише звичними напруженими дебатами, але й доволі важливими фінансовими рішеннями. Зосібна, стосувалися вони Камінь-Каширщини, а саме багатостраждального села Стобихівка, де роками люди добиваються зведення вкрай потрібного нового навчального закладу. З різних причин реалізувати цей запит громади донині так і не вдалося. Однак нарешті у даному питанні з’явився хоч і незначний, та все ж поступ. Народні обранці погодили виділити кошти, аби розпочати тут шкільне будівництво. Загалом йдеться про один мільйон гривень. Його планують освоїти одразу. Ще два мільйони чекатиме в резерві та буде використано, коли згаданий проект потрапить до переліку об’єктів, на зведення яких передбачать фінансування з Державного фонду регіонального розвитку.
Чому питання будівництва школи не вдавалося вирішити стільки часу? Це спробував пояснити присутній на сесії голова Волинської ОДА Олександр Савченко. Проблема, як можна зрозуміти з інформації посадовця, криється в початковому проекті школи. За словами Олександра Ілліча, він був просто “красивим малюнком” без прив’язки до землі. При тому надзвичайно дороговартісним. Тож проект довелося переробляти.
«… Там був проект 2012 року за майже 120 мільйонів гривень – це 15 мільйонів доларів. І коли ми кинулися до того проекту… він не літав однозначно. Навіть не мав прив’язки до землі… Просто красивий малюнок. Тож його довелося переробляти… Тільки в травні 2018 року рішенням сільської ради земля була виділена, оформлена і зареєстрована. За два з половиною місяці зроблений новий проект. За цінами цього року 78 мільйонів – це менше трьох мільйонів доларів. Відчуваєте різницю. Зараз він на експертизі, тільки після цього ми зможемо оголошувати тендер, закладати фундамент і продовжувати роботу”, – повідомив керівник області. Далі справа за ДФРР, у якому повинні передбачити гроші. Якщо все складеться добре, розмірковує Савченко, то, теоретично, звести школу в Стобихівці можна за два-три роки.
Та це залежить від того, чи вдасться різним гілкам влади краю, депутатам дійти спільної позиції, налагодити конструктивну співпрацю у вирішенні даної проблеми. Нині, відзначає губернатор, підтримки він не відчуває. І закликав не розкидатися гучними заявами, бо окрім як до збурення людей вони нічого доброго не дають.
“Так, я не правий, що за півроку не побудував школу. Згоден. Каюсь. Але… Такі підходи не завжди є раціональними, тому що окрім збурення певної категорії населення ми нічого не досягаємо… Стобихівці. Я з ними розставався місяць тому: обнялися, роз’їхалися. Вони на наступний день припинили пускати дітей в школу і забрали ключі, не пускають навіть педагогів… Можна робити вигляд, що ми її (проблеми. – Авт.) не бачимо. Але з іншого боку, діти з території відчуження. Вони всі (безкоштовно) отримували б сніданки, але місяць їм ніхто цього не компенсує. Вчителі не отримують зарплату, тому що вони також не працювали… Поки я підтримки ні від кого не відчув… Нічого страшного немає. Ми в змозі працювати автономно. У той же час було б непогано, якби ми трішки більш душевно ставилися до подібних ситуацій”, – наголосив Савченко, звертаючись до депутатів у сесійній залі.
Певне, аби нагадати посадовцям про “душевність” та допомогти прийняти правильне рішення, того дня під стінами Волинської облради група із понад двадцяти батьків стобихівських школярів влаштувала мирний пікет. У руках обурені селяни тримали плакати, котрі промовисто говорили про наболіле: “Наші діти заслуговують на краще”, “Депутати, почуйте громаду!!!”, “Навчання у три зміни – це сором для країни”, “Нам потрібна ШКОЛА, а не “обіцянки””, “Школа на 80 учнів, а навчається 250. Побудуйте школу!!!”
Громаду депутати почули. Хоча вважають протест зайвим, адже попередньо, у вівторок, під час засідання бюджетної комісії облради обговорювалося питання про виділення коштів на будівництво Стобихівської школи, і в ньому дійшли певної конкретики.
Але діти й далі не вчаться. Навіть після прийнятого депутатами рішення про виділення коштів навчання в місцевій школі на час виходу газети в друк не відновлене, діти продовжують сидіти по своїх домівках.
Проте й батьків можна зрозуміти. Ситуація, що наразі має місце в Стобихівці, дійсно складна. Останні шість років тут живуть примарною ілюзією отримати колись школу, мирячись з тим фактом, що їхнім дітям щодня доводиться здобувати освіту у тісноті. Приміщення старе, до того ж зі слів селян аварійне. У трохи кращому, але не ідеальному стані й пристосований під класні кімнати сільський будинок культури. Місцями перекриття даху пошкоджене, всередині на стелі помітні сліди проникнення дощової води.
Олександр ПРИЙМАК.
