Незалежна громадсько-політична газета

Навіть на візку можна грати і перемагати

сНа жаль, у районі не підтримали інваліда на візку і він змушений був разом з дружиною діставатися на обласні змагання в село Пульмо Шацького району на орендованому транспорті.

Фатальний стрибок у воду змусив Сашка Романюка із Сошичне сісти в інвалідний візок. Але, на щастя, він не прикував навічно. Бо, дивлячись на цього молодого, життєрадісного, міцного духом хлопця (на фото), віриться, що зовсім скоро така вимушена незручність залишиться в минулому і він повернеться до звичного життя. Щомиті, кожної маленької секундочки Сашко старається наблизити мить, коли знову зможе повноцінно, без сторонньої допомоги ходити. Всіма силами підтримує нашого героя в нелегкій справі його вірна половинка – кохана дружина Катя.

Про неймовірну романтичну історію кохання пари ми вже розповідали на шпальтах “Полісся”. Тоді Сашко щиро зізнався в розмові, що найбільше мріє одружитися з Катею. І нещодавно їхнє спільне бажання здійснилося. Наперекір лихій долі Олександр та Катя стали під вінець, аби й далі крокувати разом. Гадаєте, на інвалідному візку це не можливо? Повірте, ще й як… Просто ми, фізично здорові люди, міряємо своїми суб’єктивними лінійками, а треба дивитися ширше. Вони дійсно крокують і, незважаючи на всілякі пересуди недоброзичливців, роблять це правильно.
ссНапевне, ось вона – найважливіша перемога в їхньому житті. Хоча за ті два роки, що молодята знайомі, лік маленьких і великих здобутків перевалив за добрий десяток, а то й сотню. Не менш цінною серед них, найпаче для Сашка, є бути поряд із Катею, адже саме оця тендітна красуня після отриманої травми не дозволила юнакові опустити руки, повернула віру в себе, змусила сподіватися, боротися і перемагати. Приємно відзначити, що наприкінці серпня пара разом досягла іще однієї вікторії.

Олександр Романюк посів третє місце у спортивних змагання за Кубок Світязя з гри Боча (Бочче) серед людей з ураженнями опорно-рухового апарату, котрі проходили в мальовничому селі Пульмо Шацького району. Виступав він у класі ВС5. Окрім представника Камінь-Каширщини сюди завітали 30 спортсменів із різних куточків Волині, а також міста Червоноград Львівської області. До речі, змагання з боча тут проводяться вперше. Варто лише порадіти за Олександра… Ти великий молодець! Так тримати!

 

За словами Каті Романюк, відвідини Пульмо стали для них із Сашком справжньою відрадою душі, можливістю знайти спілкування з людьми, котрі тебе розуміють.

– Звичайно, для людей з обмеженими можливостями – це шанс вирватися із чотирьох стін, займатися корисною справою, знаходити нові знайомства. Якщо говорити про боча, то дана гра достатньо цікава та дуже помічна при травмах хребта, розвиває координацію. Популярна за кордоном, а віднедавна — і в Україні.

До того Олександр знав про неї. Ми їздили на реабілітацію, він грав там у боча. Але серйозно спробувати власні сили на змаганнях вирішив вперше… Нам зателефонував знайомий із Луцька і запитав Сашка, чи не хоче він поїхати. Саша погодився. Три дні, проведені там, були дуже цікавими, скрізь відчувалася дружня атмосфера. Жодних складностей під час участі в змаганнях не виникало.  Єдина – гра вимагає наполегливості, адже завдання учасників максимально наблизити м’ячі свого кольору до білого м’яча, який називають Джеком. А це не зовсім просто. Перемога дістається найметкішому гравцю, за результатом загальної кількості набраних очок.  Та, як і в будь-якому спорті, насамперед потрібно мати бажання і вірити у свої сили. Заздрю людям із обмеженими можливостями, що вони можуть більше зробити, ніж ми, здорові, – ділиться враженнями від поїздки Катя.

Однак в цій бочці меду є одна маленька, але гірка ложка дьогтю. Діставалася пара до Пульмо орендованим транспортом, за власний кошт. Як так, спитаєте? Де місцева підтримка?

– Я вам одне скажу, що це повинні робити не ті організатори із Луцька, вони лише дають запит у район. Відповідно район має збирати таких людей. Але на даний час місцеві представники цього не зробили. Треба в них тепер питати, чого вони не взяли ініціативу в свої руки. Хоча це в їхні обов’язки входить. У Камінь-Каширському районі Саша не один такий. І, відповідно, якщо запрошувати на змагання, то багато хто зголосився б. А їх ніхто не запрошував…. Ми їздили за свій кошт. Дорога неблизька і недешева. Учасникам з інших районів витрати на дорогу компенсували. Навіть надавали автобуси. А ми мусили наймати автомобіль. А що авто найняти – це не 50 гривень, ви самі розумієте… На жаль, підтримки на місцях немає. Треба розвивати спорт для таких людей, адже це дуже цікаво, з’являється стимул жити, боротися далі, – підсумовує співрозмовниця.

Олександр ПРИЙМАК.

с2

Please enter banners and links.

НОВИНИ
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *