Родини Ковальчуків із Бірок та Комарчуків із Зарудча, що на Любешівщині, знають це точно. Обидві жінки були майже змирилися з висновками лікарів про безпліддя, однак Матінка Божа простягнула їм руку допомоги. В однієї народилася донечка, хоча не було діток сімнадцять років, в іншої – хлопчик, а до тих пір вісім літ оббивали пороги лікарень. Хтось може це сприйняти скептично, але в обох випадках Богородиця Сама покликала цих жінок прийти до Неї.
Богданку чекали сімнадцять літ
«Ми їхали вдвох зі свекрухою коником у поле (чоловік був на сезоні), розмовляли про буденні справи. І раптом вона говорить схвильованим голосом, що їй приснився незвичний сон: на порозі Бучинського храму стоїть Матір Божа і каже їй, щоб її невістка, котра не має дітей, тобто я, прийшла до Неї, і Вона допоможе. Це було за кілька днів до хресного ходу на весняного Миколу. Хоч я не була впевнена, що таки доберуся того дня до Бучина, їдучи по роботі в Любешів, все ж взяла із собою найгарніший вишитий рушник», – пригадала ті події, котрі внесли радісні зміни, Віра Ковальчук.
Працює вона соціальним робітником у Бірках, і в Бучині до того часу жодного разу не була. Хоча її свекруха щороку ходила на прощу до Матінки Божої разом з іншими односельцями, настоятелем бірківського храму, де співає від часу відновлення в ньому служб. До речі, односельчани хористку Надію Ковальчук називають світлою, оптимістичною, глибоко віруючою людиною. Можливо, тому й Матінка Божа “явилася” саме їй. Так дав Бог, що невістка Віра того пам’ятного дня таки потрапила до Бучина, з трепетом молитовно припала жінка до образу Тієї, котра Сама запросила її. Пригодився і вишитий рушник. Забігаючи наперед, варто сказати, що відтоді щороку з новим рушником приїжджає туди Віра Василівна, але не сама, а з донечкою. Адже під кінець червня вона була вже вагітна! Цієї миті сім’я чекала сімнадцять років. Тож можна лишень уявити здивування лікарів, котрі поставили діагноз «безпліддя» – після кількох перенесених операцій, невдалих спроб штучного запліднення, які вартували десятки тисяч гривень. До того ж медики давали жінці невтішні прогнози, мовляв, можливий викидень. Провели відповідне хірургічне втручання, аби все ж доносила маля. І всі страхи залишилися позаду, коли на світ з’явилася така довгождана донечка. Сумніву із вибором імені не було – назвали Богданкою. До введення Ковальчуки поїхали у Бучин, щоб подякувати Заступниці Небесній за її милість. Відтоді щороку всі разом приїжджають до чудотворного образу.
Перший вишитий бісером рушник –для Богородиці
Список ікони Бучинської Божої Матері є у Різдво-Богородичному храмі села Зарудча, власне звідси і розпочинається щороку “на Миколу” хресна хода. «По вірі нашій нам дається», – каже місцева жителька Анастасія Комарчук, мама одинадцятьох дітей та двадцятьох онуків. Це її донька Тетяна, котра живе в Каневі, вісім років не могла мати діток. Тепер же дім повниться голосами двох синочків. Бабця Настя впевнена, що це – «по ходатайству перед Господом нашої заступниці та покровительки Матері Божої». А було то так. Кілька років тому її бездітна донька Тетяна приїхала перед Великоднем, посповідалася у суботу, на перший день Пасхи відвідала могилки покійних родичів і поїхала назад у Канів. А через кілька тижнів зателефонувала й розповіла мамі дивний сон: ніби вона вішає на чудотворний образ Богородиці вишитий бісером рушник. Хоча на той час не вміла так вишивати. Тож Тетяна замовила рушник із набитим малюнком, і коли доставили його, то здивуванню не було меж, адже був повністю такий, як їй приснився. Отож вона вишила його, але все не могла вирватися з роботи, й передала рушник матері. Котроїсь святкової служби та повісила його на ікону Бучинської Богородиці в зарудчівському храмі. Недовго він і повисів, адже був настільки гарний, що хтось його швидко купив. Але молитви матері й доньки були почуті: через кілька тижнів Тетяна дізналася, що вагітна. А лікарі ж вісім років не могли їй допомогти!
«Щороку я ходжу хресним ходом до Бучина, відколи там відновилися в храмі служби. Як підростали дітки, їх теж із собою брала. То ж святиня!» – розповіла Анастасія Комарчук. А ще пригадала, як у ті перші роки паломництва зустріла в Бучині одну жінку з Пінська, котра оповіла, що все життя дякуватиме Богородиці за зцілення сина. Через травму ока він перестав бачити, проте прозрів після того, як вона пройшла хресним ходом і преклонилася перед Бучинським чудотворним образом.
Випадків зцілення – чимало
Здавалось би, такі факти, коли по молитвах Матір Божа видимо подавала допомогу, мали би бути зафіксовані. Однак при церкві записи не ведуться. Так повідомив настоятель Свято-Миколаївського храму села Бучин отець Юрій Андрійчук. Проте вони таки є! От тільки розкидані по різних джерелах. Наприклад, на інтернет-сторінці Вікіпедії є оповідь про те, як допомогла Бучинська Богородиця зцілитися сину о. Сергія Кульчинського, настоятеля храму села Бучин у 1936-1942 рр.: «У 1938 році після свята Покрови випав маленький сніг. Вранці о 7 годині я встав із ліжка і пішов через квітничок дати коровам їсти, і скоро вертаюся до хати. Іду і бачу: мій маленький Славчик в одній сорочці біжить до мене. Я скорше притулив його до себе – і в хату. Він перед тим слабував на кір, але висипка вже зійшла. Застудився Славчик тоді страшенно. Через кілька днів температура почала підніматися. Ми рятували, як могли, домашніми способами, привозив фельдшера Дем’яна, ставив банки, гріли його, поїли молоком із медом. Та все це мало допомагало. Температура була 39,5, потім 40 і 40,5. Поїхав я до лікаря в Любешів… Він оглянув Славчика, вислухав, покивав головою і сказав: «У нього бронхопневмонія – запалення обох легень і бронхи. Становище дуже грізне, але надія на Пана Бога, я зробив усе що міг, і даю вам ліки…» Все це він сказав і пояснив, що тяжко Славчик захворів тому, що після кору застудився. Завезли ми лікаря, Славчик заснув, температура почала падати і на ранок уже була 38, він повеселішав, трішки щось з’їв. Я відчув щось погане і запросив диякона Никона Наумовича, церковного старосту Гната з дружиною. О п’ятій годині вечора температура стала 36. Він, хворенький, заплющив очі, ніби спить. О дев’ятій вечора температура вже стала 35… Славчика я загорнув у свій кожух, ношу на руках, а дихання не чути. Я поклав його, очі заплющені, підніму віку, очі не водить, вічко закривається. Мені кажуть присутні: «Не тривожте, батюшка, його, він помирає». Я дав свічку в руки, другу поставив біля образів. Матушка Зіна мліє і падає. Я кажу їй: «Іди в церкву і молися перед образом Божої Матері, а я буду біля Славчика». Пішла вона опівночі із старостою в церкву, а я дивлюсь – ніяких ознак життя. І так до 5 години ранку. Раптом побачив – зліва на шиї артерія пульсує. «Він живий!», – скрикнув я, і десь близько 6 години Славчик відкрив очі і прошепотів: «Тату»…
Там же є запис, що в «Провінційній газеті» від 22 червня 2006 року Хаврона Тишковець із села Мутвиця Зарічненського району Рівненської області повідала, як одній жінці у їхньому селі, коли тіпали льон, потрапило в око сміття. Око розпухло і загноїлося. Мучилася жінка від осені й «аж до Миколи». А коли прийшла до Бучина і помолилася перед святою іконою, рану прорвало, гній витік, і жінка повернулася додому здоровою.
Ще кілька свідчень про зцілення після молитов перед чудотворним образом записані у збірочці «Покровителька Полісся Бучинська ікона Божої Матері зцілює душу та тіло» (укладачі – Андрій Собуцький, Анатолій Шкара). Зокрема, про випадок, котрий стався ще у 1929 році у селі Ніговище (Білорусь): сестри Гембицькі розповіли про зцілення ніжок у їхнього однорічного братика. Жінка з Нововолинська, котра сім років не могла мати діток, після відвідин Бучина незабаром завагітніла. В іншої жінки у віці 86 років відновився слух (вона все журилася, що не може чути служби Божої). В мами з Білорусі, котра прийшла до ікони, як останньої надії просити полегшення болю її чаду, помираюча дитина виздоровіла.
Всі свідчення треба зібрати разом
Благочинний Любешівського округу УПЦ митрофорний протоієрей Анатолій Шкара нагадав, що в Євангеліє описане перше чудо, явлене Іісусом Христом, – на прохання Богоматері. Це сталося на весіллі в Кані Галілейській. Люди підійшли до Неї і повідомили, що «вина не имут», тож попросила Мати Божа Іісуса допомогти їм – і вода перетворилася у вино. «Віруючі до цього часу відчувають силу прохання до Божої Матері, Її опіку. Як апостоли часто зверталися до Неї з проханнями, так і ми це робимо. Щоб Вона випрохала, вимолила Свого Сина, Бога нашого, про те, чого прагнемо», – розповів о. Анатолій. А ще зазначив, що Бучинська ікона є одним із тих образів, який надихає віруючих на щиру, гарячу молитву, на подвиг віри. Його здійснюють, ідучи пішки хресною ходою, долаючи багатокілометрову відстань із молитвою, несучи фізичний труд во славу Божу, присвячуючи цей відрізок свого життя Господу. Також благочинний сказав, що обов’язково треба зібрати всі свідчення про зцілення після молитов перед образом Бучинської святині разом й обіцяв внести пропозицію, аби велася при бучинському храмі книга, де люди могли би записувати такі факти. “Можливо, хтось не хоче оприлюднювати свого зцілення чи рідних через скромність або з інших причин, а в книзі про таке зазначить. Інші прочитають – і знатимуть про це”, – висловив думку священик.
…Щороку 22 травня велелюддя паломників у день пам’яті Святителя Миколая традиційно вирушає до бучинського храму, названого в його честь. З молитвою прямують прочани з Волинського, Рівненського та Пінського Полісся, інших країв у надії бути почутими Богом і отримати благословення перед чудотворним Бучинським образом Богородиці, Яка чує кожного, є скорою заступницею та молитвеницею перед Господом.
Тамара УРЯДОВА.
