Заробітчани
Чи це добре, а чи погано:
Покидають місця свої,
Їдуть наші заробітчани
У далекі чужі краї.
Ніби ж канули у минуле
Ті «камінні» страшні хрести,
Але щастя немов заснуло,
Не схотіло до нас прийти.
Розлітаються, мов лелеки,
Не на місяць чи два – роки.
Від сімей – від дітей! – далеко
Доглядають чужих батьки.
Хтось їм заздрить: «Побачать світу».
Хтось злоститься й кляне дарма.
А чи ж винні, що є й освіта,
А прожити за що – нема..
Розпадаються сім’ї часто,
Навіть діти стають чужі.
Не знайдеш за кордоном щастя,
Зробиш рану лише в душі…
Життя
Місяць серпастий моргає згори,
Зоряний всесвіт охоплює плечі,
Стомлено сонні муркочуть вітри…
Вечір.
Вечір – для сповідей, для таємниць.
Вечір – пора для побачень одвічна.
Зустріч очей неозорих криниць…
Нічка.
Ніч – наче мить: сяйво зір, соловей…
Сонця промінчик стрибає на ґанок.
Усмішку будить у сонних людей
Ранок.
Ранок росою вмивається й жде
Планів нових, енергійних пісень.
Крутить у вирі нестримнім тебе
День.
Днів – невблаганно-стрімка течія,
Калейдоскопи емоцій і вражень.
Буйством життя зачарована я.
Майже.
Щось зрозуміла, чогось досягла:
Не бур’янами засіяна нива.
Словом одним називаю життя –
Диво.
Час
Замислююсь часто над примхами Часу,
Якому пішла третя тисяча літ,
А в нього все вибрики та викрутаси,
Так ніби лиш вчора з’явився на світ.
Здається, вже треба, щоб тік він спокійно –
Широка ріка поміж тихих приток.
Так ні ж… Катаклізми нові та ще й війни.
Мов двієчник – все не засвоїть урок.
Планету постійно тримає в напрузі,
Бо грається світом, неначе дитя.
Боротися з ним абсолютно безглуздо.
Слухняно пливеш, бо нема вороття…
Не проти: хай буде крутіж, а чи яма,
Щоб адреналіну зробити ковток.
Та, може, якось, та й за згодою, планом?
(Щоб ще й роззирнутись спокійно в бінокль…)
І щоб не щодня. Нерви в нас – не канати.
Екстрим краще пити лиш в дозах малих.
…Летимо в невідомість. Немов космонавти.
Земля на спіралі, навіть Всесвіт притих.
Галина ДЕНИСЮК,
село Видричі.
